Перші захворілі СНІД люди виявлені в 1981 році. У плині минулої першої декади поширення вірусу-збудника йшло переважно серед опредделенных груп населення, що називали групами ризику. Це наркомани, проститутки, гомосексуалісти, хворі уродженої гемофілії (тому що життя останніх залежить від систематичного введення препаратів із донорської крові).

Проте до кінця першої декади епідемії у ВОЗ накопичився матеріал, що свідчить про те, що вірус СНІД вийшов за межі названих груп ризику. Він вийшов в основну популяцію населення.

З 1992 року почалася друга декада пандемії. Очікують, що вона буде істотно тяжелее, чим перша. У Африці, наприклад, у найближчі 7-10 років 25% сільськогосподарських ферм залишаться без робочої сили через вимирання від одного тільки СПИДа.

СНІД - одне з найважливіших і трагічних проблем, що виникнули перед людством наприкінці 20 сторіччя. Збудник СПИДа - вірус иммунодифицита людини (ВИЧ) - ставиться до ретровирусам (мал.1). Своєю назвою ретровирусы зобов'язані незвичному ферменту - оберненої транскриптазе (ревертазе), що закодирована в їхній геноме і дозволяє синтезтровать ДНК на РНК-матрице (мал.2). Таким обпразом, ВИЧ спроможний продуцировать у клетках-хазяевах, таких як “хелперные” т-4 - лімфоцити людини, ДНК-копии свого генома. Вірусна ДНК включається в геном лімфоцитів, де її перебування створює умови для розвитку хронічної інфекції. До цих опр невідомі навіть теоритические підходи до рішення такої задачі, як очищення генетичного апарата клітин людини від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СПИДом.

Хоча вже ястно, що причиною синдрому придбаного иммунодефицита (СНІД) і пов'язаний із ним захворювань є вірус иммунодефицира людини (ВИЧ), походження цього вірусу залишається загадкою. Є переконливі серологические дані на користь того, що на західному і східному узбережжях Соединеных Штатов інфекція появиллась у середині 70-х років. При цьому випадки асоційованих із СПИДом захворювань, відомих у центральної Африці, указують на те, що там інфекція, можливо з'явилася ще раніш (50-70 років). Як би те ні було, поки не вдасться задовільно пояснити, відкіля взялася ця інфекція. За допомогою сучасних методів культивування клітин було обнаруженно декілька ретровирусов чоловік і мавп. Як і інші віруси, що РНК-содержат, вони потенційно мінливі; тому в них цілком у них цілком ймовірні такі перерви в спектрі хазяїв і вируслентности, що могли б пояснити появу нового патогена (існує декілька гіпотез: 1)вплив на раніше існуючий вірус несприятливих чинників екологічних чинників; 2)бактеріологічна зброя; 3)мутація вірусу в слідстві радиционного впливу уранових покладів на гаданій батьківщині інфекційного патогена - Замбии і Заире).

Почати розмову про синдром придбаного иммунодефицита имет зміст із стислого опису тієї системи організму, що він виводить із ладу, тобто система імунітету. Вона забезпечує в нашому тілі сталість складу вивірок і здійснює боротьбу з інфекцією і клітинами організму, що перероджуються злокачественно.

Як і всяка інша система, система імунітету має свої органи і клітини. Її органи - це тимус (вилочковая залоза), кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли (їх іноді неправильно називають лімфатичними залозами), скупчення клітин у ковтку, тонкому кишечнику, прямої кишці. Клітинами имунной системи є тканинні макрофаги, моноциты і лімфоцити. Останні у свою чергу, полразделяются на Т-лимфоциты (дозрівання їх відбувається в тимусе, відкіля і їхня назва) і В-лимфоциты (клітини, що дозрівають у кістковому мозку).

Макрофаги мають різноманітні функції, вони, наприклад, поглащают бактерії, віруси і зруйновані клітини. В-лимфоциты виробляють иммуногобулины - специфічні антитела проти бактеріальних вірусних і будь-яких інших антигенів - чежеродных високомолекулярних з'єднаннях. Макрофаги і В-лимфоциты забезпечують гуморальный (від лат. humor - рідина) імунітет.

Так називані клітинний імунітет забезпечують Т-лимфоциты. Їхній різновид - Т-киллеры (від англ. - “убивця”) спроможні руйнувати клітини, проти яких вироблялися антитела, або вбивати чужорідні клітини.

Складні і різноманітні реакції імунітету регилируются за рахунок ще двох різновидів Т-лимфоцитов: Т-хелперов (помошников), що позначаються також Т4, і Т-супрессоров (гнобителів), інакше обозночает як Т8. Перші стимулюють реакції клітинного імунітету, другі гнітять їх. У результаті забезпечується нейтралізація і видалення чужорідних вивірок антителами, разрцшение бактерій, що проникнули в організм, і вірусів, а також злоякісних клітин організму, що переродилися, інакше кажучи, відбувається гармонійний розвиток імунітету.

Особливістю вірусу иммунодефицита людини є проникнення в його в лімфоцити, моноциты, макрофаги й інші клітини, що мають спеціальні рецептори для вірусів, і їхніх руйнацій, що призводить до руйнації всією иммуной системи, у результаті чого організм утрачає свої захисні організми і не в змозі протистояти збудникам різноманітних інфекцій і вбивати пухлинні клітини. Середня тривалість життя инфнцированного людини состовляет 7-10 років.

Як відбувається зараження ? Джерелом зараження служить людина, уражений вірусом иммунодифицмта. Це може бути хворий із різноманітними проявами хвороби, або людина, що є носієм вірусу, але не має ознак захворювання (бессимптомный вирусоноситель).

СНІД передається тільки від людини до людини: 1)статевим шляхом; 2)через кров, содержащуб вірус иммунодифицита; 3)від матері до плоду і немовляти.

ВИЧ не передається : ВИЧ не живе поза організмом і не поширюється через звичайні побутові контакти. Немає ніякої небезпеки в щоденні