Ось під таким кутом зору й придивимося до ролі вірусів у природі.

Чого нам від них треба

Віруси — не винятковість і не рідкість: вони — скрізь, і є таким самим складником довкілля, як вода чи повітря. Час від часу наука ідентифікує котрийсь із цих сутностей: такий-то спричиняє хворобу печінки, такий-то — крові, а той запідозрюють у синдромі хронічної втоми. Але це, як ми побачимо далі, не більше як «інформаційні буруни», що утворюються на поверхні океану.

Вірус бореться за те, щоб стати до кінця живим, а це означає, що йому «невигідно» вбивати організм, на генетичній інформації якого він паразитує. Та й взагалі, природа — ні зла, ні добра, вона просто вер-шить свій часовий поступ, притираючи всі компонен-ти біосфери один до одного. Фатальний поворот подій спричинений неготовністю організму до зустрічі з вірусом, а можливо, й до життя за нинішньої часопросторової ситуації. Чи не є наші проблеми зі здоров’ям платою за те, що ми взагалі живемо на Землі?

І, мабуть, невипадково вірусам властиві спадковість і мінливість за відсут-ності інших ознак життя: вони є контрольним механізмом еволюційного поступу. Тому й збудовані так, щоб першими сприймати інформацію про ситуацію в довкіллі, реагуючи на те зміною своєї генетичної структури. Потрапляючи в ДНК клітини хазяїна, вони утворюють систему, спроможну продовжити свій часовий розвиток. Це аж ніяк не «непрохані гості», тому й живий організм сприймає їх як належне.

До безсумнівних успіхів медицини відносять перемогу над чорною віспою. Як це сталося?

Вже за Середньовіччя під час жорстоких епідемій найсміливіші вдягали на себе одяг тих, хто, перехворівши, лишився живий — і уникали зараження. Пізніше англійський лікар Е.Дженнер звернув увагу на те, що люди, які перенесли коров’ячу віспу (досить легку недугу теж вірусного походження), на чорну віспу вже не хворіють, навіть під час великих епідемій. Нагромадивши багато таких фактів, він 1769 р. прищепив коров’ячу віспу восьмирічному хлопчикові, а потім йому ж у подряпину на шкірі ввів гній уже з людської віспяної виразки. Треба було дуже вірити у свою правоту, щоб зважитися на таке! Та дитина й справді не захворіла. Понад 20 разів повторював Дженнер свій експеримент на різних людях, аж поки опублікував результати. Його «Дослідження про причини й наслідки варіоли вакцини, відкритої в деяких західних графствах Англії, зокрема в Глюстерширі й відомої під назвою коров’яча віспа», яке вийшло брошурою, Лондонське королівське товариство визнало «абсолютно ненауковим». 1798 року автор видав книжку власним коштом і зазнав багато нападок та образ. На тих, хто проводив варіоляцію, малювали карикатури, часом ще й називаючи прізвища, зображували їх з рогами та шерстю. Треба зазначити, що в Україні найперше в Європі було проведено масові щеплення віспи, відтак і епідемії цієї хвороби зведено до мінімуму.

1977 року було зафіксовано останній випадок захворювання на віспу: пошестей, від яких колись вимирали міста й села, нині на Землі не стало. Не тому, що знищено збудник, це неможливо, та й ніхто тоді не знав, що то за збудник, бо віруси, співмірні з дрібними молекулами, було відкрито 1892 р. (їхня назва в перекладі з латини означає отрута). Людина свідомо впустила ослаблений хвороботворний фактор у свій організм, щоб до нього призвичаїтися. І такий процес відбувається в живому світі повсюди.

Доктор медичних наук К. Уманський, котрий багато років вивчав вірусні ураження нервової системи, вважає, що в клітинах рослин, тварин і, звичайно ж, людини, постійно відбувається природна генна інженерія. Адже справжню перебудову можна здійснити тільки на рівні фундаменту життя — повільно, але надійно. А ось як відповідає на питання про можливість викорінення всіх видів інфекції доктор медичних наук С. Румянцев: «По-перше, така мета недосяжна. По-друге, чи маємо право знищувати екологічну систему агресор — жертва, тим самим гальмуючи екологічний процес? Адже невідомо, чим за це доведеться заплатити».

Так склалося, що людина, застосовуючи сильнодіючі медичні препарати, таки втрутилася в екологічний процес, тільки не загальмувала його, а прискорила. Чим за це доведеться заплатити, теж невідомо.

Відтак бесіду про віруси продовжимо.

Наталя ОКОЛІТЕНКО