Курсова робота з біології

Ботаніка як наука про рослин

П лан:

Вступ……………………………………….….2

Висновок……………………………………...19

Використана література………..…………….20

Вступ.

Слово “ботаніка” походить від грецького “botane”, що дослівно українською мовою перекладається як “трава, зелень”, а “botanicum” українською мовою означає гербарій, травник. Латиною ж поняття “трава, зелень” звучить як “herba” і від цього латинського кореня походять такі відомі терміни як “herbarium”, українською – гербарій, книга про рослини, “herbarius”, українською – знавець трав (рослин), ботанік, а також “herbaria”, що в українській теж означає “ботаніка”. Але історично склалося так, що в українській, як зрештою і в російській мові закріпився термін “ботаніка”, можливо більш давній і територіально ближчий, що походить з грецької мови, хоч він і не в повній мірі відображає сутність предмету, який в українській мові позначений цим терміном. Тобто сам термін “ботаніка” за своєю семантикою зрештою виявився вужчим від того поняття, яке ним тепер насправді позначається. Як уже відмічалось вище, хоч цей грецький термін і походить від слів, а отже і понять трава, зелень, на сьогодніший день під терміном “ботаніка” розуміють комплекс наук, які вивчають всі рослини взагалі (а не лише трави). Хоча для цього значно краще прислужився б термін фітологія (фітон – рослина, логос – слово), тобто слово про рослини чи наука про рослини. Але все-таки сьогодні ми називаємо науку про рослини ботанікою.

Отже ботаніка – наука про рослини, їх зовнішню і внутрішню будову, форму, розвиток, життєдіяльність, біохімічний склад, класифікацію, поширення та інші особливості. Визначення ботаніки лише як науки про рослини повністю не розкриває її суті.

Розвиток науки взагалі підпорядкований загальним закаонам пізнання – від простого до складного, від часткового до загального, від пізнання зовнішнього і випадкового до розкриття і пізнання глибоких внутрішніх закономірностей того чи іншого явища.

Ботаніка як наука має свою історію. Накопичення знань про рослини почалось вже на перших етапах становлення людства. Рослини людина використовувала в їжу, робила одежу, використовувала як ліки.

1. Історія розвитку ботаніки

Відомо, що час зародження тієї чи іншої науки або наукового напрямку визначається появою першого систематизованого і закріпленого в письмовій формі узагальнення людських знань у певній галузі пізнання.

Ще первісними народами, а пізніше в стародавніх державах Індії, Єгипті, Китаї та країнах Близького Сходу, які вже мали писемність, було накопичено багато різноманітних і корисних відомостей про рослини. Проте перше письмове узагальнення знань про рослини, яке дійшло до нас, відоме лише з античної Греції (IV-III ст. до н.е.), а отже і виникнення ботаніки як науки датується саме цим часом. Теофраст (372-287 до н.е.) – батько ботаніки, учень великого Арістотеля - залишив по собі декілька книг, присвячених рослинам.

Подальший розвиток ботаніки визначався в основному потребами землеробства й медецини, оскільки дуже важливо було навчитися розрізняти корисні і отруйні рослині насмперед за зовнішніми ознаками, що й спрчинилося до раннього розвитку морфології.

Так, найдавніші спостереження первісного землероба про дивну здатність рослини, що восени гине, відроджуватися навесні у виді молодих проростків, що виходять з насінь, у тлумаченні давньоєгипетських жреців набуло форму міфа про бога Осириса, що вмирає і знову воскресає через якийсь час після поховання.

Арістотель здійснив грандіозну спробу філософськи охопити всілякі галузі живої і неживої природи. Вивченню рослинного світу він присвятив спеціальну працю "Теорія рослин". На жаль, текст цього твору не зберігся, і сучасна історія ботаніки має у своєму розпорядженні лише окремі висловлювання великого вченого.

Арістотель визнавав існування в речовинному світі двох царств: царства неживої природи і царства живих істот. До останнього він відносив і рослини, наділяючи їх нижчим рівнем розвитку душі (сили живлення і росту), у порівнянні з більш високими рівнями розвитку життєвого початку у тварин (сили прагнення і відчування) і людини (мисляча душа). Незважаючи на ідеалістичний характер давньої схеми Арістотеля, ми повинні все-таки відзначити її перевагу над цілим рядом пізніших наукових концепцій, наприклад схемою Линнея.

Більш докладні дані про світ рослин ми знаходимо в працях учня Арістотеля Теофратса в його 10 томах праці "Природна історія рослин" і 8 томах роботи "Про причини рослин". У "Природній історії рослин" Теофраст згадує про 450 рослини і робить першу спробу їхньої наукової класифікації.

Усі відомі в стародавності рослини Теофраст поділяє на 4 класи: дерева, чагарники, напівчагарники і трави. У межах цих чотирьох великих систематичних підрозділів він довільно зближає окремі

групи рослин, описуючи їх як дикі і культурні, вічнозелені і листопадні, рослини суші і рослини вод і так далі.

Заслугою Теофраста є також встановлення основних морфологічних понять, постановка ряду питань в області фізіології рослин і опис деяких особливостей їхнього географічного поширення . Теофраст знав про існування двох груп рослин: квітучих і ніколи не квітучих. Він знав про розходження внутрішньої структури стовбура звичайних дерев і пальм, хоча і не намагався покласти ці розходження в основу своєї класифікації. Теофраст допускав можливість існування двох статей у рослин і догадувався про суть листків у харчуванні рослин.

Не можна не відзначити того факту, що всі наступні вчені Давнього світу так чи інакше зв’язані з ботанікою, як наприклад, Пліній, Діоскорид, Варрон, Колумелла, не піднімалися вище Теофраста ні в описі форм рослин, ні в розумінні їхньої природи.
Праці Теофраста заклали основи ботаніки, стали першою спробою з’єднати розрізнені спостереження й утилітарні