Досягнуті успіхи у вивченні фізіології клітини. У 1882 р. І. Мечников відкрив явище фагоцитозу. Була знайдена і детально досліджена виборча проникність ростить. і тваринних клітин (голл. учений X. Де Фриз, німий. учені В. Пфоффер, Э, Овертон); створена мембранна теорія проникності; розроблені методи прижиттєвого фарбування клітин (русявий. гістолог Н. А. Хржонщевськнй, 1864; німий. учені П. Ерліх, 1885, Пфеффер, 1886). Досліджуються реакції клітин на дію подразників. Вивчення різноманітних клітин вищих і нижчих організмів, не дивлячись на всі їх структурні і функціональні відмінності, укріпило в свідомості дослідників думку про наявність єдиного принципу в будові протоплазми. Мн. дослідники не були задоволені клітинною теорією і визнавали наявність в клітках ще дрібніших елементарних життєвих одиниць (біобласти Альтмана, пласоми Візнера, протомери Гейденгайна і т. д.). Спекулятивні уявлення про субмікроськопіч. життєвих одиницях розділялися і нек-римі цитологами 20 в., проте розвиток ЦИТОЛОГІЯпримусило більшість учених залишити ці гіпотези і визнати життя властивістю протоплазми як складної гетерогенної системи. Успіхи ЦИТОЛОГІЯу кон. 19 в. були підсумовані у ряді классич. зведень, к-риє сприяли подальшому розвитку ЦИТОЛОГІЯ

Розвиток цитології в 1-і половині 20 в. У перших десятиліть 20 в. стали застосовувати темнопольний конденсор, за допомогою к-рого об'єкти під мікроскопом досліджувалися при бічному освітленні. Темнопольіий мікроскоп дозволив вивчати ступінь дисперсності і гидратациі клітинних структур і знаходити нек-риє структури субмікроськопіч. розмірів. Поляризаційний мікроскоп дав можливість визначати орієнтацію частинок в клітинних структурах. З 1903 розвивається мікроскопування в ультрафіолетовому промінні, що стало надалі важливим методом дослідження цитохімії клітини, зокрема нуклеїнових кислот. Починає застосовуватися флюорсецентная мікроскопія. У 1941 з'являється фазово-контрастний мікроскоп, що дозволяє розрізняти безбарвні структури, відмінні лише оптіч. густиною або товщиною. Останні два методи виявилися особливо цінними при вивченні живих клітин. Розробляються нові методи цитохиміч. аналізу, серед них — метод виявлення дезоксирібо-нуклепноаой к-ти (німий. учені Р. Фель-ген і Р. Розенбек. 1924). Створюються мікроманіпулятори, за допомогою к-рих можна виробляти над клітками різноманітні операції (ін'єкції в клітку речовин, витягання і пересадку ядер, локальне пошкодження клітинних структур і т. д.). Велике значення придбала розробка методу культури тканин поза організмом, початок к-рому був встановлений в 1907 амер. ученим Р. Гаррісоном. Цікаві результати були одержані при поєднанні цього методу із сповільненою мікрокчнос'емкой, що дало можливість бачити на екрані повільні зміни в клітках, протікаючі непомітно для ока, прискореними в десятки і сотні раз. У перші три десятиліття 20 в. зусилля учених направлені на з'ясування функціональної ролі клітинних структур, відкритих в останній чверті 19 в., зокрема була встановлена участь комплексу Гольджі у виробленні секретів і ін. речовин в гранулярній формі (сов. учений Д. Н. Насонов, 1923). Описані приватні органоїди спеціалізованих клітин, опорні елементи у ряді клітин (Н. До. Кольцов, 1903— 1911), досліджені структурні зміни при різній клітинній діяльності (секреція, скоротить, функція, ділення клітин, морфогенез структур і т. д.), В ростить, клітках прослідить розвиток вакуолярной системи, утворення крохмалю в пластідах (фран цитологіяучений А. Гийермон, 1911). Встановлена видова специфічність числа і форми хромосом, що надалі було використане для систематики рослин і тварин, а також для з'ясування філогенетіч. спорідненості в межах нижчих таксономіч. одиниць (каріосистематики). Знайдено, що в тканинах є різні класи клітин, відмінних кратним відношенням розмірів ядер (німий. учений В. Якобі, 1925). Кратне збільшення розміру ядер супроводжується відповідним збільшенням (шляхом ендомітоза) числа хромосом (австр. вчений Л. Гейтлер, 1941). Дослідження дії агентів, що порушують механізм розподілу і хромосомний апарат клітин (проникаюче випромінювання, колхицин, ацетонафтен, тріпофлавін і ін.), привели до розробки методів мистецтв. отримання поліплоїдних форм (див. Поліплоїдія), що дало можливість вивести ряд цінних сортів культурних рослин. За допомогою реакції Фельгена позитивно зважилося спірне питання про наявність гомолога ядра, що містить дезоксирибонуклеїнову к-ту у бактерії (сов. вчений М. А. Пешков, 1939— 1943, фран цитологіяучений В. Делапорт, 1939, англ. учений З. Робіноу, 1942) і синьо-зелених водоростей (сов. учені Ю. І. Полянській і Ю. До. Петрушевській, 1929). - Разом з мембранною теорією проніцає-' мости, висувається фазова теорія, що надає велике значення в розподілі речовин між кліткою і середовищем, розчиненню їх і скріпленню в протоплазмі (сов. учені Д. Н. Насонов, В. Я. Александров, А- З. Трошин). Вивчення реакції протоплазми клітин на дію різноманітних фізіч. і хи-мцч. агентів привело до виявлення явищ паранекрозу і до розробки теорії денатурації пошкодження і збудження (Д. Н. Насонов і В- Я. Александров. 1940), згідно к-рой в цих процесах провідне значення мають оборотні зміни в структурі білків протоплазми. За допомогою знов розроблених цитохнміч. реакцій на гістологія. препаратах була встановлена локалізація в клітці ряду ферментів. Починаючи з 1934 завдяки роботам амер. учених Р. Уенслі і М. Герр, що використав метод гомогенізації (роздрібнення) клітин і фракційного центрифугування, почалося витягання з клітин окремих компонентів — ядер, хлоропластів, мітохондрін, мпкросом і вивчення їх хімічного і ферментатівного складу. Проте істотні успіхи в розшифровці функції клітинних структур досягнуті лише в сучасний період