Функції і анатомія листка

Важливим вегетативним органом зеленої рослини е листок. Це не тільки окраса рослини, хоч розмаїття форм і розмірів його складають гідне подиву багатство творчої організації великого творця — Природи.

Листок — це лабораторія творення живої речовини. Від зеленого листка, як відзначав великий вітчизняний вчений К. А. Тімірязєв, «...беруть початок всі прояви життя на Землі». Безмежна кількість найдивовижніших органічних сполук, наявних у живій природі, започаткована в цьому удавано простому й неймовірно складному насправді утворі — зеленому листку. З тих речовин, що їх творить листок у зернах хлорофілу з вуглекислоти, води й сонячної енергії, в подальшому процесі в клітинах рослин і тварин виникає все те, що притаманне живій матерії.

Ми не маємо на меті в деталях розглядати тут той дивовижний процес творення живої речовини в зеленому листку, бо це не е нашим завданням. Спробуємо лише на прикладах показати розмаїття зеленого листка, варте захоплення своєю завершеністю, доцільністю й неповторністю.

Насамперед запам'ятайте прості деталі зеленого листка. Істотною й найбільш помітною частиною типового листка є листкова пластинка. Власне її й називають листком. А до стебла листкова пластинка у більшості рослин прикріплюється за допомогою черешка, який зовні дещо скидається на стебло, але за походженням є частиною листка.

Листкова пластинка відіграє основну роль органа фотосинтезу (процес утворення органічної речовини), а черешок служить для кращого розміщення пластинки по відношенню до сонячних променів та уникнення руйнівної дії вітру на листкову пластинку. В деяких рослин з довгим черешком листкова пластинка дуже чутливо реагує на найменший рух повітря. Особливо яскраво це помітно в осики. Тому й в народі це знайшло своє відображення у прислів'ї: тремтить, мов осиковий лист.

Листки, що мають черешки, звуться черешковими (у більшості рослин), а листки без черешків — сидячими (наприклад, у маку, жимолості козолистої). Сидячий листок іноді своєю основою охоплює стебло, тоді його звуть стеблообгортним. Якщо листок своєю основою переходить на міжвузля, то його звуть збігаючим (талабан польовий, волошки). Якщо краї основи листкової пластинки зростаються за стеблом, а стебло ніби проходить крізь них, листок звуть пронизаним (наприклад, у ласкавця круглолистого.

У злаків, осок, зонтичних, орхідних та деяких інших рослин нижня частина листка розширена й охоплює стебло у вигляді трубки, яка зветься піхвою. Вона захищає пазушні бруньки і молоду, довго ростучу основу міжвузль (у злаків) та підвищує міцність стебла під час згинання. А великі піхви у банана так тісно охоплюють одна одну, що утворюють несправжнє високе «стебло». Буває й так, що в деяких рослин нижні, а то й навіть всі листки спрощуються і набувають вигляду піхви.

Біля основи листка у багатьох рослин утворюються особливі вирости різної форми (плівки, луски, маленькі листочки, щетинки тощо), які називають прилистками. Звичайно вони бувають парними. Роль прилистків різна. У фікуса, наприклад, із зрослих прилистків утворюється ковпачок над верхівковою брунькою, у гречкових — розтруб для захисту бруньок. Великі прилистки у гороху й фіалки виконують функцію листка, а колючки з прилистків у білої акації відіграють захисну роль.

Який би листок не взяти до рук, то вже з першого погляду можна помітити безліч жилок (невдало їх звуть «нервами»), які особливо чітко виділяються, якщо розглядати листкову пластинку проти сонця. Вони утворюють густу сітку, розходячись у всіх напрямках листкової пластинки. Що ж таке жилки? Це — провідні пучки, які умовно можна б назвати «транспортними шляхами» листка: вони сполучають його з стеблом. Отож, і завдання жилок постачати в листок воду й мінеральні солі та відводити з нього готову продукцію — утворені в тканині листкової пластинки органічні речовини різного ступеня складності. Та й це ще не все.

Сама тканина листка — паренхіма — м'яка й неміцна. Опорою для неї служать жилки, які виконують роль арматури. Жилки дуже міцні (навіть доброму силачеві не вдасться розірвати листок новозеландського льону і гарантують ту міцність клітин деревини, лубу та склеренхімним волокнам. Завдяки численним жилкам листок спроможний протистояти різним зовнішнім впливам (дії вітру, дощу тощо).

У рослин жилки листка розташовуються по-різному і за характером жилкування (до уваги беруться лише великі жилки) розрізняють кілька типів листків: паралельножилковий (у злаків та осок), дугожилковий (у конвалії), пальчастожилковий (у клена гостролистого), пірчастожилковий (у верби козячої, груші, сливи, яблуні та ін.), дихотомічножилковий (у гінкго). Взагалі ж, паралельне та дугоподібне жилкування притаманне хвойним (шпильковим) та однодольним, а пальчасте й пірчасте — дводольним рослинам. Останні типи жилкування характеризуються тим, що найдрібніші жилки сполучаються одна з одною (анастомозують); в разі розриву пластинки листка це дає змогу проводити воду обвідним шляхом у ті ділянки, які розташовані вище місця розриву. Явище анастомозу (від грецького анастомозис — сполучення) менше поширене у листках з паралельним і дугоподібним жилкуванням і майже зовсім відсутнє у папоротей та голонасінних.

Коли спостерігати в природі листки рослин, то кидається у вічі велике розмаїття форм і розмірів листкової пластинки.

Ось візьмемо листок сосни (його ще звуть хвоєю). Він вузький і загострений, як голка (чи шпилька), і такий тип листка за (його формою звуть голчастим. Він властивий майже всім хвойним, або шпильковим, рослинам (ялина, смерека, модрина, тис, яловець звичайний та ін.).

У пирію, пшениці та всіх інших злаків, а також у болотної рослини сусака зонтичного, деяких осокових та лілійних рослин листок зветься лінійним, бо він обмежений