Взаємодія наук, взаємозв`язаність усіх складових частин природознавства, в результаті чого предмет однієї природознавчої науки може і має бути досліджений методами і прийомами інших наук.

Протирічність розвитку природознавства . Нерідко наявність розколу точок зору на неприємливі, несумісні, здавалося б, що знаходяться у постійній боротьбі, поглядів призводить до прогресу наукового пізнання.

Повторність.

Свобода критики. Безперешкодний обсуд спірних і незрозумілих питань науки, відкрите і свободне зіткнення різних думок, тим більш можливість захищати власні інтереси, знаходити нові аргументи - все це є причиною прогресу.

Історія природознавства.

Механіка стала наукою з того моменту, коли були відкриті закони механічного руху (переміщення) земних і небесних тіл, закон падіння тіл (відкритий Галілеєм) , закон обертання планет навколо сонця (Кеплер), закон всемирного тяжіння(Ньютон).

У фізиці та хімії найважливішим став закон самозбереження, від-критий Ломоносовим в середині XVIII століття як загальний закон природи.

Задовго до Ломоносова філософи-матеріалісти вчили, що ні що з нічого не утворюється і ніщо в ні що не перетворюється. Але то були лише уявлення і ніхто його не розглядав як закон.

Основні етапи розвитку природознавства .

I Природознавство древнього світу.-Закінченого ділення на дисципліни не існувало, створювальні концепції носили в своїй більшості світоспостерігальний характер, але вирішального критерію істинності експерименту не відводилась. Вірні спостереження і геніальні здогадки співіснували з хибними побудовами.

II Класичний період розвитку природознавства бере свій початок з дослідних праць Галілея (XVIII cm.) i npoдoвжyєтcя дo нaшoгo століття. Характеризується розділенням наук на традиційні області і навіть трохи гіперболізованою роллю експерименту в їх розвитку ( “ зрозуміти - значить виміряти ” ).Дослід розглядається не тільки як критерій істинності, але й як основний інструмент пізнання. Віра в істинність експериментально добутих результатів настільки велика, що їх починають розповсюджувати на нові області і проблеми, де такої перевірки раніш не велося.

III. Сучасне природознавство характеризується різким, лавиноподібним накопиченням нового фактичного матеріалу і виникненням нових дисциплін на межах традицій-них. Різке подорожчання науки, особливо експериментальної. Як наслідок - підвищення ролі теоретичних до-сліджень, що спрямовують роботу дослідників в області, де знаходження нових явищ більш можливе. Роль експерименту, як критерію істинності знання і як основний інструмент пізнання. Сучасне природознавство втратило присущу класичному природознавству простоту та зрозумілість. Це відбулося головним чином тому, що інтереси сучасних дослідників з традиційних для класичної науки областей перемістилися туди, де звичай-ний “життєвий” дослід і знання про об`єкти і явищах що з ними відбуваються в більшості випадків відсутні.