Від розширених основ черпакуватих хрящів, являючись ніби їхнім продовженням, відходять у каудовентральному напрямку потужні голосові відростки (processus vocales), які мають широкий початок і поступово витончуються у аборальному напрямку (малюнок 1, ). За довжиною кожен з відростків складає приблизно одну третину загальної довжини черпакуватого хряща. Найбільш масивний голосовий відросток у афаліни, довжина його у статевозрілої тварини дорівнює 4,5–5 см; у білобочки голосовий відросток вужчий та коротший, ніж у афаліни, і дорівнює 2,5–3 см. ---Напрямлені спереду назад, зверху донизу та трохи латерально голосові відростки обмежують у дельфінових дихальну частину голосової щілини (rima glottidis) (малюнок 1, ). Слизова оболонка, що вкриває голосові відростки, щільна, не утворює зморшок і позбавлена залоз. Продовженням голосових відростків є голосові зморшки (plicae vocales), що утворені подвоєннями слизової оболонки і напрямлені від верхівок голосових відростків до вентральної стінки гортані (малюнок 1).

Гістологічне дослідження голосових зморшок показало, що головними структурними елементами цієї тканини є колагенові пучки, які досягають тут значної товщини і розташовуються, як правило, у вигляді скручених паралельних пучків. Поряд з ними є і еластичні волокна, також достатньо товсті. Між окремими пучками колагенових волокон зустрічаються прошарки пухкої сполучної тканини з кровоносними судинами. Найбільш компактні пучки колагенових волокон утворюють голосові зв’язки (ligamenta vocalia), що вплітаються в надхрящницю півдуг персневидного хряща. Голосові зв’язки не містять залоз і м’язевої тканини, дуже короткі, так як верхівки голосових відростків майже щільно підходять до вентральної стінки гортані. Їх довжина у афаліни коливається у межах 0,6–0,7 см, у білобочки – 0,4–0,5 см. Невеликий простір між голосовими зв’язками складає мембранозну частину голосової щілини, яка є продовженням дихальної частини.

Результати вимірювань голосових відростків та голосових зв’язок свідчить про те, що довжина відростків значно переважає над довжиною зв’язок та, таким чином, відношення довжини лігаментозної частини до довжини дихальної частини голосової частини у афаліни та білобочки приблизно однакове і дорівнює 1:7. Отже, у дельфінових більша частини голосової частини – 6/7 обмежується голосовими відростками черпакуватих хрящів і тільки 1/7 її частина припадає на дуже короткі голосові зв’язки.. [Г. Б. Агарков та ін.]

Описуючи голосову щілину, слід звернути увагу на відсутність в гортані дельфінових шлуночкових зморшок та бічних кишеньок. Таке явище можна легко пояснити, якщо врахувати, що в ряду ссавців поява шлуночкової зморшки та бокових кишеньок пов’язано з редукцією основи надгортанного хряща. Шлуночкова зморшка являє собою видозмінену основу надгортанника, що проросла залозами. У дельфінових надгортанник нерухомий та своєю широкою основою зрощений з тілом щитовидного хряща, тому вказані утворення в порожнині гортані відсутні.

Аборальніше голосової щілини розташовується найбільш широка підзв’язочна частина порожнини гортані (cavum infraglotticum laryngis) (малюнок , ). Дорсальна її стінка утворена внутрішньою поверхнею пластинки персневидного хряща. Латеральні стінки підзв’язочного відділу складаються із слизової оболонки до якої ззовні прилягають персне-щитоподібні та щито-черпакуваті м’язи, що заповнюють каудальні бічні вирізки щитовидного хряща. Вентральну стінку підзв’язочної області гортані утворюють вкриті слизовою оболонкою внутрішні поверхні півдуг персневидного хряща. В цьому відділі слизова оболонка разом з підслизовим шаром досягає максимальної товщини і формує ряд зморшок, що не розрівнюються і нагадують за зовнішнім виглядом м’язеві поперечки в шлуночках серця.

Вивчення гістології слизової оболонки вентральної стінки гортані показало ідентичність в будові останньої та слизової, що устилає респіраторну поверхню надгортанного хряща. В товщі зморшок, що не розрівнюються, знаходиться велика кількість лімфатичних фолікулів, що розташовуються як поодинці, так і утворюючих крупні лімфатичні міхурці. В сполучній тканині, що оточує лімфатичні утворення, вражає значна кількість кровоносних капілярів, що переплітаються в різних напрямках. В заглибленнях між поперечками слизової оболонки відкривається велика кількість вивідних проток слизових залоз (малюнок ).

Аналізуючи будову різних ділянок слизової оболонки гортані у досліджуваних видів дельфінів, можна зробити висновок про те, що різні її відділи улаштовані неоднаково: слизова оболонка черпакувато-надгортанникових зморшок, внутрішньої поверхні черпакуватих хрящів та дорсальної поверхні персневидного не утворює зморшок і складається в основному з щільної сполучної тканини, що містить поодинокі лімфатичні клітини і не містить залоз. В голосових зв’язках, що складаються з пучків колагенової і еластичної тканини, залози також не виявляються. Слизова оболонка респіраторної поверхні надгортанника та вентральної стінки гортані, навпаки, потовщена, утворює пружні зморшки, що не розрівнюються, і містить велику кількість залоз та лімфоїдних утворень.

Виходячи з цього можна зробити висновок про наявність в гортані дельфінових двох скупчень залозисто-лімфатичної тканини – орального, що займає більшу частину слизової оболонки, і вистилаючого внутрішню поверхню надгортанного хряща, і каудального, розташованого в слизовій оболонці вентральної стінки гортані. Що стосується функціонального призначення вказаних залозисто-лімфатичних скупчень, то вони виконують у дельфінів захисну функцію, охороняючи каудально розташовані дихальні шляхи від шкідливих впливів на них. Зараз можна вважати, що основними джерелами генерації звуків у китоподібних є повітроносні порожнини, що зв’язані з надчерепним назальним входом. Функції мішків в механізмі звукоутворення диференційовані. Звук виникає при вібрації тонкої перегородки, що відділяє праву та ліву ніздрі, коли повітря витискується з системи мішків зовні крізь зімкнену щілину дихала, або звук генерується при переміщенні повітря з верхніх та середніх мішків в нижні, або механізм звукоутворення у дельфінів пов’язаний не тільки з вібрацією