Контури Землі визначаються не вчинками людей, а складною системою сонячної енергії, хмар, океанів, рослин і ґрунту. Неспроможність людини узгоджувати свої дії з цією системою зумовлює докорінні зміни екосистем. Більшість таких змін загрожує життю на Землі. Це нова реальність, вона повинна бути визнана й контролюватись.

Закон мінімуму (основний закон). Витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюгу екологічних проблем, тобто лімітуючим є той екологічний фактор, частка якого близька до необхідного організму чи екосистемі мінімуму, а подальше послаблення цього фактора призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Закон толерантності. Лімітуючими факторами розвитку організму можуть бути як мінімум, так і максимум екологічного фактора, діапазон між якими відповідає величині толерантності (витривалості) організму до цього фактора.

Закон відповідності умов середовища генетичній визначеності організму. Вид організмів може існувати доти і настільки, наскільки навколишнє середовище збігається з генетичними можливостями пристосування цього виду до змін середовища. Докорінна перебудова природи небезпечна для нині існуючих видів, у тому числі й для самої людини.

Закон біогенної міграції атомів. Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері у цілому здійснюється при безпосередній участі живого організму (біогенна міграція) або ж відбувається в середовищі, геохімічні особливості якого ( наявність О2, CO2, H2 тощо) зумовлені життєдіяльністю організмів, які заселяють біосферу, і тих, що існували на Землі протягом усієї геологічної епохи.

Закон необоротності еволюції. Організм (популяція, вид) не може повернутися у той стан, в якому перебували його предки.

Закон збіднення різнорідності живої речовини. Індивідуальна система у середовищі з нижчим рівнем організації приречена на поступове зникнення через втрату своєї структури.

Закон одного відсотка. Зміна енергетики природної системи в середньому на один відсоток ( від 0,3 до 1) виводить її з стаціонарного стану.

Закон зниження енергетичної ефективності природного користування. З часом при видобуванні корисної продукції з природних систем на її одиницю витрачається все більша кількість енергії.