У середині XIX ст. Т. Бішоф (1807—1882), Р. А. Келлікер (1817—1905) та інші уточнили поняття про зародкові листки, назвали їх екто-, мезо- та ентодермою, а також розробили морфо-фізіологічну систему тканин, яка структуру тваринного організму розглядає на основі нерозривного зв'язку форми та функції.

Завідуючий кафедрою анатомії Київського університету В. О. Бец (1834—1894) заклав основи цитоархітектоніки великого мозку і вперше описав гігантопірамідальний нейроцит. А в 1887 р. вийшов двотомний посібник з гістології, в написанні якого взяли участь майже всі видатні гістологи Росії того часу: К. А. Арнштейн (1840—1919), О. С. Догель (1852—1922), М. Д. Лавдовський (1847—1902), П. В. Овсянников (1827— 1906), П. І. Перемежко (1833—1894) та ін. Ця праця підбила підсумки досягнень російської гістологічної науки, встановивши пріоритет вітчизняних учених у багатьох питаннях, та затвердила існування оригінальної гістологічної школи.

З вітчизняних морфологів, що працювали на межі XIX та XX ст., слід назвати П.Ф. Леегафта (1837—1909), Д. М. Зернова (1843—1917) і В. М. Бехтерева (1857—1927), які зробили значний внесок у вивчення морфології людини. Так, П. Ф. Лесгафт широко застосовував експеримент і обґрунтував положення про можливість спрямованого впливу фізичного виховання на організм людини. Д. М. Зернов класифікував борозни та закрутки великого мозку і довів відсутність різниці в його будові у різних рас і тим самим анатомічно обґрунтував безглуздість вигадок расистів про існування відсталих народів. В. М. Бехтерев описав багато ядер та провідних шляхів у мозку і на основі цього систематизував учення про провідні шляхи спинного мозку і його функціональну анатомію.

У Харківському медичному інституті кафедру анатомії очолював академік В. П. Воробйов (1876—1937), який заклав основи макро- і мікроскопічної анатомії та розробив методику бальзамування. Це дало йому змогу разом з професорами Б. І. Збарським (1885—1954) і П. І. Карузіним (1864—1939) забальзамувати тіло В. І. Леніна.

Великий внесок у світову морфологію зробили A.M. Северцов (1866—1936), М. К. Лисенков (1865—1941), Г. М. Иосифов (1870—1933), В. М. Тонков (1872—1954), В. М. Шевкуненко (1872—1952), О. О. Заварзін (1886—1945). Б. О. Долго-Сабуров (1900—1960), Д. А. Жданов (1908—1971), О. Г. Кнорре (1914—1981) та ін.

Розуміючи важливість і значення виховання висококваліфікованого середнього медичного персоналу, вчені нашої країни створили ряд підручників для середніх медичних закладів, які не втратили значення і досі (І. Бурцев, А. Г. Гурвич, М. К. Лисенков, Н. В. Колесников та ін.).

Сучасні морфологи продовжують плідно розвивати кращі традиції вітчизняних анатомів, гістологів та ембріологів.

Треба чітко уявити нерозривний зв'язок анатомії, гістології та ембріології між собою, оскільки за допомогою різних методів та методик ці науки вивчають один об'єкт — людину.

Вивчення розвитку та будови окремих тканин, органів і систем органів без діалектичного уявлення про організм як про єдине ціле може призвести до хибного погляду на нього як на суму частин, не зв'язаних між собою. Насправді ці науки використовують для вивчення організму людини та тварин методи аналізу і синтезу, які в діалектичній логіці розглядаються в єдності, як такі, що взаємодоповнюють один одного в процесі пізнання дійсності.

Так, сучасна ембріологія переконливо показує, що зигота, яка утворилася внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин, є не проста сума їх, а якісно новий організм, взаємодія частин якого спостерігається вже на перших етапах розвитку.

Виникаючи в процесі розвитку, зародкові листки диференціюються у кілька типів тканин, які, об'єднуючись між собою, утворюють орган, а органи із загальною функцією — систему органів. Усі системи органів взаємодіють між собою генетичне, функціонально та морфологічно, утворюючи єдиний цілісний організм, якому притаманні певні властивості.

Вищевикладену підрядність відносно самостійних і водночас цілісних структур організму можна представити у вигляді схеми (див. 302]

Отже, цілісність організму виявляється на клітинному, тканинному, органному рівнях, у зв'язку з чим її вивчають різні морфологічні науки (ембріологія, цитологія, гістологія, анатомія тощо).

Оскільки тваринний організм розвивається і живе у вічно змінному світі, то його структури також перебувають у стані безперервної морфологічної перебудови. Тому останнім часом морфологічні науки і розглядають тваринний організм в єдності з біологічним та соціальним середовищем.

Сучасна анатомія (вікова, динамічна, рельєфна, рентгенівська, космічна) вивчає також живу людину, намагаючись розкрити закономірність її еволюції та індивідуальної мінливості в процесі пристосування до зовнішніх умов,

Розвиток морфологічних наук показує, що в недалекому майбутньому вони вивчатимуть не просто тваринний організм, а організм конкретної тварини або людини, тобто розвинуться і займуть провідне місце індивідуальна ембріологія, гістологія і анатомія, які не тільки описуватимуть структури організму, а й керуватимуть їхнім розвитком і становленням.

Список використаної літератури

1. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге вид., – К.: Вища шк., 1992.

2. Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

3. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.