Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур

Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові ресурси. В західних районах суми невикористаних активних температур становлять 1100–1200°, а в центральних та східних – 1300–1400°. Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до дати переходу середньої добової температури через 10° восени становить в межах зони 60–80 днів, а період вегетації холодостійких культур (до осіннього переходу температури через 5°) – близько 100 днів.

Протягом цього періоду тепла цілком достатньо для визрівання найбільш скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих сортів цих культур. Достатньо його і дав вирощування деяких овочевих культур.

Ступінь вологозабезпеченості в період сівби післяжнивних культур теж не може бути перешкодою для їх вирощування. Це доводять дані, наведені в таблиці 2.4. З неї також видно, що після ярих зернових культур умови вологозабезпеченості під час сівби післяжнивних культур гірші, ніж після озимини.

Теплозабезпеченість післяукісних культур, які сіють після збирання на зелений корм кукурудзи, озимого жита, вико-вівса та ін., краща, бо строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних культур. Вологозапаси 11–20 і навіть понад 20 мм в орному шарі ґрунту під час сівби післяукісних культур в західних районах зони в щороку, а в центральних та східних вісім-дев’ять років з десяти.

2.4. Імовірність запасів продуктивної вологи в ґрунті на час сівби післяжнивних культур після рівних попередників, %

Отже, в лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що в одним з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони. Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежить від спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов року.

Вплив температури на розвиток кореневих гнилей

Упродовж останніх років все більше уваги науковців надається хворобам кореневої системи сільськогосподарських культур, які зумовлюються комплексом ґрунтових мікроміцетів. Характерною особливістю останніх є те, що вони досить успішно адаптуються до умов середовища: температури, водного режиму, кислотності фунту, сонячної радіації та інших факторів.

Упродовж останніх років все більше уваги науковців надається хворобам кореневої системи сільськогосподарських культур, які зумовлюються комплексом ґрунтових мікроміцетів. Характерною особливістю останніх є те, що вони досить успішно адаптуються до умов середовища: температури, водного режиму, кислотності фунту, сонячної радіації та інших факторів.

Агрокліматичні умови, що складаються в період вегетації, суттєво впливають не лише на розвиток і продуктивність рослин, а й активізацію ґрунтової біоти. І нерідко саме під їх впливом посилюється розвиток одних мікроорганізмів, зокрема збудників хвороб, та пригнічується – інших. З огляду на це розповсюдження хвороб і одні роки буває інтенсивним, в інші – обмеженим. Підтвердженням цього був вегетаційний період 1997 року, коли на початку червня відбулася різка зміна високої температури повітря і ґрунту на помірну, з рясними опадами, що зумовило активізацію багатьох грибів, зокрема деяких видів фузаріїїв (F. culmorum, F. sambucinum var minus).

Останні спричинили епіфітогійний розвиток хвороб кореневої системи цукрових буряків. У 1999 році інтенсивність захворювань була значно слабкішою, коли температура повітря і фунту перевищувала середньорічні показники, а у поєднанні з недостатньою вологістю ґрунту дещо гальмувало розвиток збудників хвороб. Проте і за таких екстремальних умов сільськогосподарські культури не однаково уражувалися Ґрунтовими мікроміцетами. Цукрові буряки, наприклад, інтенсивніше уражуються хворобами, особливо кореневої системи, а соя — стійкіша до них. Це спонукає до висновку, що погодний фактор набуває вагомішого значення в коригуванні поширеності та інтенсивності розвитку хвороб, (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Ураженість рослин кореневими гнилями

Дослідженнями, проведеними в Інституті цукрових буряків та на кафедрі фітопатології Національного аграрного університету, встановлено, що у кожному регіоні, який характеризується відповідними агрокліматичними умовами, присутній специфічний склад ґрунтових мікроміцетів, зокрема фузаріїв, кількість яких є досить суттєвою, тому в окремі роки посівам цукрових буряків, сої завдають шкоди фузаріози. Встановлено, що між ураженістю кореневої системи рослин та концентрацією інокулюму фузаріїв у ґрунті існує пряма залежність. Проте і самі культури уражуються різними видами грибів неоднаково. Це зумовлено, перш за все, тим, що різні види грибів цього роду по-різному реагують на зміну температури. Фузарії розвиваються в широкому температурному інтервалі, і одні види інтенсивно уражують рослини при +10 ... +15°С (F. culmorum), інші – (F. oxysporum, F. solani, F. avenaceum) при+20...+25°С (табл. 2.5).

Збудниками хвороб кореневої системи є в основному факультативні сапрофіти, до яких відносяться і широко розповсюджені фузарії, пітіум, мукорові, які, на відміну від облігатних (переважно збудників хвороб листя), мають у своєму онтогенезі декілька фаз розвитку – біотрофну, сапрофітну та

2.5. Вплив температури на ураженість сходів фузаріями

стадію спокою. У двох останніх вони тривалий час можуть зберігатися в ґрунті. Наявність конідіальної стадії значною мірою ускладнює проблему захисту культур від ураження факультативними патогенами. З літературних джерел відомо, що етіологія патогенних мікроорганізмів істотно залежить від екологічних факторів.

Вирощування сільськогосподарських культур супроводжується нагромадженням у ґрунті фузаріїв та інших видів ґрунтових грибів, що призводить до збільшення їх інокулюму. Кореневі виділеня рослин при зміні