Реферат на тему:

Створення екологічно чистих сировинних зон. Агроекологічний принцип класифікації земельних територій

У результаті промислової діяльності людини знижується продуктивність земельних ресурсів; погіршується можливість їх самоочищення при забрудненні токсичними елементами. Тому однією із складових наукових досліджень повинно бути виявлення форм і особливостей деградації ґрунтового покриву та природних біоценозів у зонах дії різних техногенних джерел.

При виробництві сільськогосподарської продукції важливим є контроль за екологічним станом ґрунтів та дотримання науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на збереження родючості земель та одержання запланованих урожаїв високої якості.

Наукові дослідження щодо забруднення ґрунтів важкими металами доцільно продовжувати у двох напрямах:

визначення і картування вмісту важких металів у сільськогосподарських ґрунтах;

вивчення питань нагромадження та трансформації використання та накопичення важких металів рослинами і впливу на цей процес грунтово-кліматичних факторів, біологічних особливостей культур і технологій їх вирощування та інше.

Слід пам’ятати, що з усіх екологічних бід на сільське господарство серед інших галузей народного господарства припадає близько 5%. Збитки, завдані довкіллю та здоров`ю людини, підрахувати важко. Поте встановлено , наприклад, що сумарний внесок транспорту, промисловості, комунального господарства у забруднення навколишнього середовища в Німеччині досягає 80%. Це у країні, де контроль за забрудненням довкілля здійснюється на досить високому рівні.

Володіння землею — це не тільки право і привілей людини, але й велика відповідальність перед нащадками. Людина сама є продуктом розвитку природи й живе завдяки її використанню у своїх цілях. Тут немає і не може бути альтернативи.

Інтенсивність руйнування і деградації ґрунтів, стан яких визначає не лише ефективність агропромислового комплексу, здоров'я довкілля в цілому, але й рівень національної безпеки та економічної незалежності країни, прискорено зростає. Як зазначає професор, член-кореспондент С.Ю. Булигін вона зумовлена такими процесами, як:

дегуміфікація (від 0,6 до 1 т/га щорічно; 0,4% у середньому втрачено за останні 35—40 років (відповідно 3,5 і 3,1 у 1960 та 1996 рр.);

еродованість (до 40 % загальної площі країни). Щорічно змивається більш як 500 млн. т ґрунту, з яким втрачається 24 млн. т гумусу, 1 млн. т азоту, 700 тис. т фосфору, 10 млн. т калію. Площа еродованих земель щорічно зростає більш як на 80 тис. га. Повний збиток від ерозії вже перевищує 10 млрд. умовних одиниць за рік;

від’ємний баланс елементів живлення (досягає 100 кг/га і більше);

переущільнення (майже на всій площі ріллі);

забруднення (до 20% земель, особливо міських, приміських та індустріальних районів, мають вміст елементів, що перевищує чи дорівнює МДР;

меліорація — зрошувані ґрунти — підтоплено до 500 тис. га, осолонцьовано й засолено до 10 млн, осушені ґрунти — близько 800 тис. га залишених земель (деградовані, кислі, зарослі чагарниками), кислі орні ґрунти — 4451 тис. га, солонці й солонцеві сільськогосподарські землі — 3986 тис. га.;

відсутність стратегії землекористування та охорони земель, порушення законів землеробства, екологічної рівноваги, нехтування концепцією сталого землекористування.

відсутність дійових національної, галузевих і регіональних програм фетишизація форм власності на землю й нехтування технологіями раціонального використання земель (ніяка, навіть найпрогресивніша приватна форма власності не замінить технологій вирощування культур і охорони ґрунтів);

екстенсивність використання земель, засміченість полів, низька ефективність використання меліорованих земель (близько 6 млн. га), лук, пасовищ, заплавних земель;

відсутність протягом останніх восьми років будь-яких конкретних кроків щодо:

розширення природно—заповідних територій;

виведення частини земель з обробітку, адже площа ріллі надмірна й необґрунтована ні з економічного, ні з екологічного погляду;

консервація деградованих земель;

впровадження агролісомеліоративних заходів, гідротехнічних меліорацій, реконструкції осушувальних і зрошувальних систем, хімічних меліорацій;

рекультивації;

відсутність налагодженої постійно діючої інформаційної системи про стан і динаміку ґрунтів (моніторинг) навіть у зонах з кризовим становищем;

відсутність ефективних екологічних важелів у землекористуванні, недосконалість нормативно-правової бази;

відсутність стабільного й ефективного механізму фінансування заходів щодо охорони земель;

галузевий підхід до використання земель, розпорошеність землі за різними власниками, зниження рівня керованості в землекористуванні.

Першочергові заходи:

зменшити площі в обробітку на 8—10 млн. га. Нині триває процес безсистемного виведення орних земель, що є дуже негативним явищем;

у найближчі роки досягти хоча б простого відтворення родючості ґрунтів, насамперед щодо гумусу, азоту, фосфору й калію;

відновити практику розробки щорічних планів підвищення родючості ґрунтів (від країни в цілому до конкретного поля) і вважати їх обов’язковою складовою бізнес—плану господарства незалежно від форми власності (табл. 1.68);

для запобігання ерозії та деградації ґрунтів необхідно відновити і розширити дослідження зі створення в регіонах мережі базових моделей господарств ;

створити мережу ґрунтового моніторингу на базі інститутів УААН та вищих закладів освіти;

прийняти Закон “Про охорону земель і родючість ґрунтів”, передбачивши організацію Державної служби охорони ґрунтів та здійснення державного контролю за раціональним використанням земельних ресурсів, розробку заохочувальних, організаційних і пільгових умов із метою запобігання ерозії та іншим процесам руйнування і деградації ґрунтів;

розробити Національну програму охорони земель до 2010 року і наступні роки;

створити нову Карту ґрунтів України на сучасному рівні як науково-теоретичну і науково-практичну основу раціонального землекористування та земельно-товарних відносин.

У нинішній час знайти абсолютно “чисті” території в межах держави дуже проблематично, оскільки існують не тільки "місцеві" джерела забруднення, а й міждержавне та трансконтинентальне перенесення полютантів, які, крім ґрунту, забруднюють також й інші природні компоненти. Отже, оцінка придатності земель для виробництва екологічно безпечної продукції має базуватися на принципах системного методу досліджень та аналізу.

Першочерговим етапом виконання комплексу робіт із визначення придатності сільськогосподарських земель для вирощування екологічно безпечних урожаїв є оцінка екологічного стану територій Із цією метою збирають і аналізують усю наявну інформацію про співвідношення основних типів угідь,