Міжнародна група експертів зі змін клімату також вважає безспірним висновок щодо панівної ролі антропогенного фактору у розвитку процесу глобального потепління. Але останнім часом позиція вчених відносно причин глобального потепління почала зазнавати серйозних змін, особливо після детальних досліджень керну із глибоких свердловин льодового покриву Антарктиди і Гренландії. Виявилось, що концентрат парникових газів і глобальна температура в минулому змінювались паралельно, а на сучасному відрізку часу вміст газів за останні 100 років різко збільшився, тоді як зміни температури не виходять за рамки її природних флуктуацій. Аналізуючи результати дослідження керну, відомий російський вчений, заступник академіка-секретаря відділення океанології, фізики атмосфери і географії РАН В.М.Котляков, звернув увагу на те, що в оцінці глобальних змін циркуляції і їх зв'язку з кліматом акценти сьогодні в значній мірі зміщуються від циркуляції в атмосфері до циркуляції в океані. При цьому вважається, що океан відіграє вирішальну роль в меридіональному переносі тепла до полюсів, змінюючи глобальний клімат.

Виходячи з цього, Всесвітня рада з енергетики застерегла уряди країн світу від прийняття рішень у відповідності з рекомендаціями Міжурядової ради із змін клімату. На думку професора МДУ С.П. Горшкова "гальмувати потепління" безпрецедентно, амбіційно і спірно, тому що залишається не встановленим антропогенний внесок у зміни клімату (енергія, що бере участь у природному формуванні клімату у 5000 разів більша за енергію, яку виробляє людство). Академік і віце-президент РАН А.Л.Яншин (1911–1999) не виключав, що глобальне потепління клімату в останній чверті ХХ ст. частково має звичайний природний характер. Адже ще 0.І.Воєйков та В.І.Вернадський підкреслювали, що ми живемо в кінці останньої льодовикової епохи і тільки виходимо з неї.

Підсумовуючи, необхідно констатувати, що погоду і клімат Землі в значній мірі визначають надзвичайно складні процеси взаємодії океану, атмосфери, ґрунтів, лісів і інших природно-технічних систем, які ще не достатньо вивчені. При цьому загалом можна погодитись, що зміни клімату зумовлені різними земними і неземними явищами, зокрема станом атмосфери і океану, випромінюванням сонця, дрейфом континентів тощо, а регулярне повторення переходів від льодовикових періодів до більш теплих епох зумовлене космічними факторами, зокрема ледь помітними змійками геометрії земної орбіти, відстані планети від Сонця, нахилу земної осі, форми орбіти.

Виходячи з наведеного щодо причин глобальних змін клімату, необхідно підкреслити, що, на наш погляд, ці зміни є результатом взаємодії факторів і техногенного і природного походження. Але вплинути ми можемо лише на антропогенні чинники, тому і заходи, які вже здійснюються і тi, що будуть здiйснюватись в майбутньому необхідно спрямовувати перш за все на мінімізацію впливу саме антропогенних чинників.

Заходи з мінімі3ації змін клімату. Ще в жовтні 1985 року у м. Філлаху (Австрія) відбулась конференція, організована Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньою метеорологічною організацією (ВМО) та Міжнародною радою наукових спілок, яка офіційно назначила, що збільшення вмісту парникових газів у атмосфері призведе в першій половині ХХІ століття до більшого підвищення середньої глобальної температури, ніж будь-яке з тих, що відомі людству за період існування мережі метеорологічних станцій та регулярних спостережень за кліматом. Потім проблема антропогенного потепління клімату була детально розглянута на другій Всесвітній кліматичній конференції, що відбулась у 1990 р. в Женевi (Швейцарія). У Декларації Міністрів, прийнятій на цій конференції, було наголошено "Визнаючи, до зміна клімату викликає загальну стурбованість людства, ми беремо на себе відповідальність і збираємося вжити активних і конструктивних заходів щодо глобального реагування, не порушуючи при цьому суверенітету держав.

Перед цим, у 1988 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято рішення про створення міждержавної комісії із змін клімату, яка об’єднує 2500 науковців всього світу, а у 1989 р. – Міжнародної групи експертів зі зміни клімату. Двічі (1989, 1990 рр.) Генеральна асамблея ООН приймала спеціальні резолюції з проблеми зміни клімату.

І, нарешті, у червні 1992 р. на конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 країн, в тому числі і Україна; підписали Рамкову конвенцію ООН про зміни клімату, а вже 21 березня 1994 р. вона набула чинності.

Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 25 жовтня 1996 р. і за процедурами ООН є її стороною з 11 серпня 1997 р. На сьогодні Конвенцію ратифікували майже 200 країн.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату має своєю кінцевою метою “домогтися стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему і пропонує ті рамки, в яких уряди країн світу зможуть працювати спільно заради здійснення нової політики і програм, спрямованих на захист кліматичної системи та її збереження для теперішнього і прийдешнього поколінь”.

3 цією метою сторони Конвенції взяли на себе цілий комплекс зобов’язань, зокрема:

надавати інформацію про об’єми антропогенних викидів і абсорбції поглиначами усіх парникових газів на території держави;

здійснювати, публікувати і регулярно