В усіх природнокліматичних зонах України передбачається збільшення врожаю озимої пшениці: на 10% у Лісостепу, 20–30 – Степу і від 20–40 до 2–2,5 разів (у сприятливі роки) на Поліссі.

Загалом прогнозується, що зміни клімату сприятимуть збільшенню виробництва зерна озимої пшениці на 3,8–6,1 млн. т. При цьому зона гарантованого його виробництва може зміститися у вищі широти. У цьому випадку її частка у структурі зернових може значно зменшитись. У свою чергу, складаються сприятливі умови для збільшення посівів ячменю, вівса, кукурудзи, зернобобових, а також для суттєвого збільшення обсягів вирощування фуражного зерна, розширення посівів багаторічних трав. На жаль крім пшениці, прогнози з впливу зміни клімату на умови вирощування інших сільськогосподарських культур в Україні через брак коштів не виконувались.

Зміни клімату в Україні в напрямку потепління також сприятимуть формуванню сприятливих умов для інтенсивного розвитку молочного скотарства і розведення свиней у західному Поліссі та правобережному Лісостепу, м’ясного скотарства у Степу та західних регіонах Полісся.

Підсумовуючи, слід зазначити, що викладені вище окремі далеко не повні дані щодо можливого впливу змін клімату за різними прогнозами на умови ведення сільськогосподарського виробництва в Україні спричинять необхідність істотних змін в його веденні. При цьому є очевидною необхідність якнайшвидшої розробки та реалізації цілого комплексу заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу змін клімату та адаптацію до них сільськогосподарського виробництва.

Напрями наукових досліджень з розробки заходів щодо мінімізації впливу аграрного сектора на викиди парникових газів та його адаптації до змін клімат. Як і в усьому світі, в Україні заходи щодо мінімізації впливу аграрного сектора на викиди парникових газів та адаптації до змін клімату повинні передбачатись за двома основними напрямками. Перший із них повинен включати комплекс заходів, спрямованих на зменшення антропогенного впливу на формування парникового ефекту, тому ці заходи умовно можуть бути названі мінiмалізуючими.

Другий напрям повинен передбачати заходи, які забезпечать якнайшвидшу та максимально безболісну трансформацію всіх виробничих процесів, у тому числі і сільськогосподарських та умов проживання населення до нових кліматичних умов. Виходячи з такого їх спрямування вони умовно можуть бути класифіковані як адаптивні.

Зрозуміло, що основними серед першої групи заходів повинні бути ті, що спрямовані на зменшення обсягів викидів парникових газів в атмосферу. Відомо, що вклад аграрного сектора у формування таких викидів відносно незначний – у структурі викидів СО2 за рахунок спалювання палива частка сільського і лісового господарств становить лише 3,53% (рис. 2.5). При цьому

40,85% – енергетика; 31,82% – промисловість; 14,58% – комунально-побутовий сектор;

3,53% – сільське і лісове господарство;1,18% – транспорт.

слід пам’ятати, що лісове господарство є не тільки джерелом викидів за рахунок природного розпаду та спалювання відходів при заготівлі лісу втрат біомаси внаслідок лісових пожеж, а й потужним поглиначем вуглецю та вуглекислого газу (рис. 2.6). Так, за даними розрахунків у 1998 році лісові насадження депонували з атмосфери 68,7 млн. т вуглекислого газу при загальному обсязі його викидів у цьому ж році близько 199,4 млн. т

Дещо вища роль аграрного сектора у формуванні викидів метану (СН4) та закису азоту (N2O). Викиди першого газу формуються від кишкової ферментації травоїдних тварин та птахів та від анаеробного розкладу органічної речовини на затоплюваних рисових полях, а викиди N2O – від внесення азотних добрив. Виходячи з наведених даних про роль сільського та лісового господарства у формуванні викидів, до числа основних напрямів наукових досліджень, виконання яких забезпечить мінімізацію викидів парникових газів, повинні бути віднесені наступні:

обґрунтування оптимальної структури та породного складу лісових насаджень, особливо для промислово розвинених регіонів (Донбас, Придніпров’я), підвищення продуктивності їх біомаси, поліпшення охорони від шкідників, хвороб та захисту від пожеж;

у тваринництві з метою зниження викидів парникових газів необхідно провести дослідження, спрямовані на підвищення ефективності виробництва на основі покращення генетичного потенціалу поголів’я та структури стада, умов його утримання та способів зберігання гною.

В інших галузях аграрного сектора зниженню впливу парникових газів сприятиме виконання досліджень з обґрунтування:

структури технологічних засобів виконання робіт та оптимізації рівня їх енергонасиченості, раціонального агрегування машин, вдосконалення технологій сушіння і зберігання зерна;

більш раціонального використання азотних добрив шляхом зменшення норм внесення на основі їх диференціації та більш повного використання органічних решток і азоту повітря;

застосування засобів зниження витрат паливно-мастильних матеріалів на транспортних роботах, переведення автомобілів з бензинових двигунів на дизельні та газобалонні;

використання енергії вітру, води, сонця, альтернативних моторних палив з біомаси та інше.

Що ж стосується адаптивних заходів, то для їх розробки необхідно виконати значно більший, порівняно з мінімізацій ними, комплекс досліджень за наступними основними напрямами:

розробка систем землеробства з підвищеними ґрунтозахисними та вологозберігаючими функціями, орієнтованими на застосування контурно-меліоративної організації територій, використання ресурсоощадливих технологій та механізмів;

виведення нових сортів сільськогосподарських культур, з коротким вегетаційним періодом, стійких до хвороб та шкідників, а також до посухи, коливань погодних та інших умов вирощування;

визначення можливості, умов та областей застосування генетично змінених організмів (трансгенних культур) та біостимуляторів росту рослин;

дослідження впливу вуглекислого газу на продуктивність сільськогосподарських культур;

розробка наукових засад визначення спеціалізованих зон для вирощування окремих, найбільш продуктивних і високоякісних культур;

удосконалення методів коротко- та середньострокового прогнозування погоди, як основи вибору варіантів технологій вирощування сільськогосподарських культур;

дослідження процесів ґрунтоутворення, розробка заходів з збереження родючості ґрунтів, захисту їх від процесів водної та вітрової ерозій, засолення,