Реферат з біології

Подразливість і збудливість. Порушення і гальмування

Подразливість, подразники і поріг роздратування. Подразливістю називають властивим усім живим організмам здатність відповідати на зміни в навколишній їхньому середовищі різноманітними змінами свого стану і діяльності. Агенти, що роблять зміну стану живих об'єктів, називаються подразниками, а їхнього впливу, що роблять ту чи іншу зміну в живому об'єкті, — роздратуванням.

Подразниками для всякого живого утворення можуть бути будь-які фізичні, хімічні чи фізико-хімічні зміни навколишнього середовища; усі такі зміни при досягненні ними визначеної інтенсивності викликають у живих об'єктах ті чи інші зміни, що виявляються при відповідній методиці дослідження, а іноді, наприклад у випадку скорочення кістякових м'язів, легко помітні навіть без використання особливої апаратури. Мінімальна інтенсивність агента, достатня для того, щоб викликати роздратування, зветься порога роздратування. Чим нижче подразливість живого об'єкта, тим більшої повинна бути сила агента, необхідна для того, щоб викликати зміна його стану і тим, отже, вище поріг роздратування; чим вище подразливість, тим нижче поріг роздратування.

Величина порога роздратування залежить насамперед від властивостей живого організму, що дратується, а також від характеру діючих на нього роздратувань.

Усякий подразник викликає зміна обміну речовин як найбільш загальна відповідь живого організму на роздратування. Поряд з цим, диференцированные тканини при впливі на них подразника визначеної сили відповідають на нього також і спеціалізованими реакціями, характерними для даного виду тканини, тобто для придбаних нею в процесі еволюції структурних і функціональних особливостей. Наприклад, м'яз відповідає на роздратування змінами обміну речовин, що приводять до специфічного для м'яза відповіді — скороченню. Роздратування тканини залоз викликає спеціалізована відповідь — утворення секрету.

Порушення і збудливість. Характерний для кожної тканини відповідь, обумовлена її морфологічної і функціональний диференциацией і выражающийся діяльністю, специфічної лише для даного виду тканини, одержав назву порушення. Здатність же тканини до спеціалізованої відповіді, при якому вона у випадку роздратування виявляє свою специфічну діяльність, називається збудливістю. У фізіології до збудливих тканин прийнято відносити переважно м'язову, залозисту і нервову. Для нервової і м'язової тканини характерно, що порушення, що виникло на одній ділянці м'язового чи нервового волокна, може дуже швидко передаватися на сусідні ділянки того ж волокна. При цьому в нервовій тканині порушення може з великою швидкістю (за малі частки секунди) передаватися як з одного нервового утворення (неврона, стор. 33) на інше, так і з нервового волокна на иннервируемый їм эффекторный апарат (наприклад, м'язовий, залозистий).

Тому що нервові волокна входять у контакт із усіма тканинами, то нервове порушення здатне переводити в діяльний чи стан викликати зміну діяльності будь-якої чи тканини органа. Для нервової системи характерне проведення порушення як на будь-які відділи нервової системи, так і на эффекторные апарати організму; вона зв'язує, поєднує окремі органи і системи організму в єдине ціле.

Значення сили подразника. Вище вже було сказано, що різноманітні агенти зовнішнього середовища здатні викликати появу порушення і що сила різних подразників, необхідна для того, щоб викликати порушення, різна для різних тканин. Еволюційний розвиток привело до виникнення у тваринних спеціальних апаратів, що володіють особливо підвищеною збудливістю лише у відношенні визначених агентів. Так, чуттєві клітки нюхового апарата збуджуються навіть настільки малими концентраціями пахучих газоподібних речовин, що сучасна фізика і хімія часто ще не в змозі їх визначити.

Отже, для сприйняття дії ряду подразників в організмі маються особливо диференцированные тканини, порушувані при мінімальній інтенсивності визначених подразників. Така висока чутливість стосовно визначених подразників є властивістю особливих нервових утворень — рецепторів (стор. 32).

Так, наприклад, звукові коливання діють на спеціальний слуховой нервовий апарат, але не роблять впливу, наприклад, на залозисті клітки. Існуючі в організмі взаємини збудливих систем такі, що часто незначні по своїй фізичній інтенсивності подразники викликають прояв значного фізіологічного ефекту.

Поняття про рефлекторну дугу і нервовий центр

Кожен рефлекс здійснюється завдяки діяльності визначених структурних утворень нервової системи. Сукупність утворень, що беруть участь у здійсненні кожного рефлексу, зветься рефлекторної дуги.

Поки рефлекси розумілися як постійні реакції організму, характер яких залежить лише від того, з яких рецепторів і яким роздратуванням вони викликані, вважали, що кожному рефлексу належить сформована від народження рефлекторна дуга. Відкриття умовних рефлексів показало, що рефлекторні дуги формуються й у процесі функціонування центральної нервової системи, а не тільки при її філіпченковому розвитку.

Нервові утворення, що входять у центральну частину рефлекторної дуга якого-небудь рефлексу, називаються центром даного рефлексу. У нормальних умовах рефлекторні відповіді організму на роздратування рецепторів являють собою сложнорефлекторные акти, що включають зв'язані воєдино і безумовні й умовні рефлекси. Звідси випливає, що центр кожного сложнорефлекторного акта представляє сукупність декількох груп невронов, розташованих у різних відділах центральної нервової системи.

Уся діяльність центральної нервової системи є рефлекторної. Тому нервові утворення, описувані як центри різних функцій (дихальний, сосудодвигательный, блювотний центр, центр терморегуляції, сечовипускання, ерекції, пиломоторов і т.д.), є рефлекторними центрами. Останні Ж, як зазначено, не можуть мати локалізацію, присвячену лише до одного визначеного пункту центральної нервовий, системи. У своїх висловленнях про харчовий центр И. П. Павлов підкреслював, що цей центр знаходиться в різних поверхах центральної нервової системи і що вхідні в нього клітки «...є клітки сприймаючі, тому що вони сприймають різноманітні роздратування...»

Ці положення Павлова дійсні для центрів усіх діяльностей організму. Кожна з цих діяльностей залежить від дії визначених агентів, що викликають