Підкіркові і коркові утворення дихального центра. Якщо в кішок і собак великі півкулі мозку вилучені, але середній мозок і мозочок збережені, то подих зберігається довше, ніж при збереженні одного довгастого і спинного мозку. У цьому випадку окремим дослідникам удавалося при ретельному відході зберігати тварин протягом ряду днів. Імовірно, утворення середнього мозку (може бути, і мозочка) роблять на довгастий мозок впливу, що підвищують збудливість останнього; унаслідок цього життєздатність тварин, у яких середній мозок збережений, вище, ніж у тварин, у яких довгастий і спинний мозок відділені від середнього мозку.

Однак регуляція подиху тварин, позбавлених проміжного і переднього мозку, дуже далека від нормальної. Видалення великих півкуль веде до обездвижению таких тварин; у них отсутствует тому вся нормальна регуляція подиху при м'язовій діяльності. У них не спостерігається також змін подиху при підвищенні температури навколишнього середовища — отсутствует так називане терморегуляторне полипноэ (глава 35).

У регуляції подиху беруть участь утворення подбугровой області, за допомогою яких нервові імпульси, що виникають у корі мозку, передаються до невронам вегетативної нервової системи. Ці останні передають до гладкої мускулатури дихальних органів і до легеневих судин імпульси, що впливають на величину просвіту бронхіол, що викликають спадение нефункціонуючих альвеол, що визначають ступінь розширення легеневих судин, а також, імовірно, проникність легеневого епітелію і стінок капілярів.

В даний час не підлягає сумніву, що кора великих півкуль бере участь у нормальному здійсненні всіх не тільки умовних, але і безумовних рефлексів. Імпульси, що виникають у тих рецепторах, роздратування яких викликає безумовний рефлекс, за допомогою ланцюга з ряду невронов досягають визначених ділянок кори великих півкуль. Від кліток кори головного мозку відходять волокна, по яких порушення, що виникло в корі мозку у відповідь на роздратування рецепторів, передається на эфферентные невроны (часто не прямо, а через підкіркові утворення). Таким чином, у рефлекторну дугу кожного безумовного рефлексу в нормі включені невроны ряду утворень центральної нервової системи, включаючи і невроны кори головного мозку.

Доведено, що в корі великих півкуль, у нижніх ділянках премоторної зони (мал. 310), розташована маса нервових кліток, що входять до складу коркового відділу внутрішнього аналізатора (глава 68) і сприймаючих імпульси, передані в центральну нервову систему по афферентным волокнах блукаючих нервів; у ці ділянки кори мозку адресуються, отже, імпульси, що виникають при роздратуванні легеневих рецепторів. У цих же, а можливо, і в інших ділянках кори розташовані клітки, що сприймають порушення від рецепторів дуги аорти і каротидных синусів, роздратування яких відіграє велику роль у рефлекторній стимуляції подиху.

Ділянки кори мозку, що є вищою інстанцією, до якої доходять імпульси з рецепторів легень, великих судин, воздухоносных шляхів і дихальної мускулатури, є нервовими утвореннями, що беруть участь у здійсненні безумовних (уроджених) дихальних рефлексів у нормальної тварини. Імовірно, це саме ті ділянки, штучне роздратування яких через прикладені до кори електроди закономірно викликає зміну подиху. Наявність таких ділянок кори була установлена В. Я. Данилевськ, а потім В. М. Бехтеревым і Н. А. Миславским. З тих пір цей факт був багаторазово підтверджений.

Поряд за участю в здійсненні безумовних дихальних рефлексів, кора мозку є органом, у якому замикаються умовні рефлекси, що завжди беруть участь у регуляції подиху в нормальної тварини. Всі агенти, що постійно збігаються в часі з безумовними дихальними рефлексами, здобувають здатність змінювати дихальну діяльність унаслідок вироблення умовних рефлексів (докладніше значення дихальних умовних рефлексів розглядається нижче, стор.263).

Таким чином, під дихальним центром потрібно розуміти сукупність всіх утворень центральної нервової системи, необхідних і достатніх для нормальної регуляції подиху. Представлення про цей центр не може бути обмежено лише групами кліток довгастого мозку.

Видільна функція бруньок

У бруньках утвориться сеча, що віддаляється з організму через сечові шляхи. Не менш 98% сечі складає вода, у якій розчинені всі кінцеві продукти азотного обміну (сечовина, сечова кислота, креатинин і деякі інші продукти обміну білків в організмі, що містяться в сечі в невеликій кількості), а також усмоктувані з кишечнику продукти гниття білків. Із сечею же з організму виділяються, солі і продукти неповного окислювання білків, жирів і вуглеводів (молочна, ?-оксимасляная, ацетоуксусная кислота, ацетон і ін.). Виділення цих речовин значно зростає при недоліку кисню (наприклад, при перебуванні на великих висотах, при надзвичайно напруженій м'язовій роботі) і при порушенні нормального ходу вуглеводного обміну (при діабеті, при харчуванні переважно жирами).

Характерною рисою початкової частини нефронов — телець Шумлянского — є наявність у порожнині кожного з них до 50 петель капілярів, у яких кров тече під тиском, значно більш високим, чим у всіх інших капілярах тіла. Це привело в середині минулого сторіччя Боумена, а потім Людвіга до припущення, що тут відбувається фільтрація плазми крові з капілярів у мікроскопічну порожнину тельця Шумлянского. Эндотелий капілярів і капсули, що прикриває їхня найтонша мембрана, Боумена діють як фільтр, що не пропускає ні кров'яних телець, ні великих часток білків. Плазма, профільтровуючи під впливом сили кров'яного тиску через эндотелий капілярів і найтоншу мембрану Боумена, звільняється від кров'яних тілець і розчинених у плазмі білків.

Правильність цієї гіпотези була доведена, коли удалося проникнути в порожнину тельця Шумлянского мікроскопічною голкою і, пригорнувши проксимальний каналец (щоб уникнути засмоктування з нього рідини), зібрати для наступного мікрохімічного аналізу первинну сечу, що заповнює мікроскопічну порожнину початкового відділу нефрона. Цим шляхом