Оволодіння законами функціонування лімфатичної системи приведе в остаточному підсумку до керування процесами, що позв'язані з діяльністю цієї системи. Конкретно це буде означати вплив на видалення з тканин надлишку рідини, тобто на дренування тканин. Разом з лімфою будуть елімінуватися з тканин розчинені в ній речовини, а також високомолекулярні білки і ліпіди. Зовсім очевидно, що одночасно будуть виводитися ендогенні й екзогенні токсичні речовини білкової або якої-небудь іншої природи. Стимуляція лімфопродукції як засіб очищення, детоксикації тканин за допомогою якихось фармакологічних речовин не єдина мета дослідницьких пошуків лімфологів. Клініка часом устає перед необхідністю зменшити надходження лімфи в лімфоносні шляхи, що не справляються з її транспортом. Такі ситуації зв'язані, наприклад, з лімфедемою, з елефантіазом, або слоновістю. Тут поряд зі створенням додаткових шляхів відтоку лімфи потрібні інгібітори лімфопродукції.

Необхідна також розробка способів запобігання лімфогенного поширення канцерогенних речовин і ракових клітин. Вишукування лімфоблокаторів, що можуть виключити вихід лімфи з вогнища, привело б до виключення можливості появи метастазів.

Одним з важливих етапів науково-дослідної роботи є етап узагальнення й оцінки накопиченої дослідниками інформації. Інформація, що збирається по численних каналах, утворить величезний басейн, орієнтуватися в якому стає з кожним роком сутужніше і сутужніше. Спостерігається зіткнення різних потоків, у цих потоках факти не завжди збігаються, думки дослідників багато в чому виявляються непорівнянними через розходження методичного порядку. З особливими труднощами складаються знання про мікропроцеси в живих істотах. Для одержання цих знань необхідні чуттєві прилади, тонкі інструментальні методи, точні виміри.

Трьохсотрічний період панування анатомічних методів дослідження лімфатичних судин і вузлів характеризувався нагромадженням величезного фактичного матеріалу, що і в даний час складає основу лімфології. Однак тепер на цій основі повинні розвиватися нові напрямки. Найбільш перспективним з них, найбільш багатообіцяючим по справедливості варто назвати мікролімфологію [14, 24].

1.2. ПАТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

1.2.1. ПАТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЛІМФАТИЧНИХ КАПІЛЯРІВ

Найчастіше зустрічаються аплазія, гіпоплазія, лімфангіектазії лімфатичних судин і вроджені кісти. Вроджені вади розвитку лімфатичних судин мають тенденцію до прогресування, викликаючи з часом значні порушення. Так. Наприклад, аплазія лімфатичних судин що відводять, яка виражається в відсутності лімфатичних судин в будь-якій частині тіла, призводить до різко вираженої слоновості органу[8, 10,11].

При гіпоплазії кількість лімфатичних судин може бути різко зменшена, іноді, наприклад, на протязі всієї кінцівки є лише одна лімфатична судина; однак клінічні ознаки гіпоплазії спочатку можуть бути відсутні внаслідок компенсаторно-пристосувальних реакцій (розширення лімфатичної судини, колатералі тощо). Із збільшенням функціонального навантаження або з віком розвивається порушення лімфовідтоку, що виражається набряком тканин, особливо при запаленні, пошкодженні органу.

Вроджені кісти лімфатичних судин являють собою розширення стінки лімфатичних судин що відводять, що не має зв’язку з просвітом судин. Вміст такої кісти являє собою молочно-білу рідину з великою кількістю жиру або прозору рідину, яка містить багато білків, глюкози, хлоридів, холестерину. Кісти можуть здавлювати кишечник і викликати кишкову непрохідність, може відбутися перекрут ніжки кісти, крововилив в кісту, її розрив [8, 11, 20-23, 41].

Лімфангіектазія – вроджене розширення лімфатичної судини, спостерігається як в лімфатичних капілярах, так і в судинах, в тому числі і в грудній протоці; при цьому на відміну від вродженої кісти лімфангіектазія має зв'язок із просвітом лімфатичної судини [14, 15, 30, 44].

До вад розвитку лімфатичних судин відносять лімфангіому, яка утворюється в ембріональному періоді, потім поступово збільшується; виявляється в ранньому дитинстві.

Пошкодження, в основному розриви лімфатичних судин, спостерігаються при пошкодженні грудної клітки, живота, переломах хребців, ребер, ключиці, при здавленні, падінні з висоти тощо. Пошкодження можуть бути закритими, коли лімфа виливається в порожнину тіла, і відкритими. Відкриті пошкодження є результатом поранення вогнепальною чи холодною зброєю, відкритих переломів ребер (зазвичай, VII – IХ ребра з відривом плеври). При цьому частіше пошкоджуються лімфатичні судини, які менше захищені кістками, наприклад, судини шиї, грудна протока. Повний розрив великої лімфатичної судини призводить до великої втрати рідини, білка, солей і інших компонентів лімфи. При закритому пошкодженні лімфатичної судини лімфа накопичується в порожнинах: в плевральній, черевній, перикардіальній; крім того, лімфа просочує навколишні м’які тканини [20, 22, 41, 47].

Ураження лімфатичних судин в вигляді деформації спостерігається в рубцях після термічних, променевих опіків, травм, при порушенні трофіки тканин.

Недостатність лімфатичної системи – стан, при якому вона не може виконувати дренажну функцію. Розроблено наступну класифікацію недостатності лімфовідтоку:

Механічна недостатність

а) органічного характеру – здавлення пухлиною, резекція будь-якої ділянки лімфатичної системи, рубцеві зміни, тромбофлебіт і інші;

б) функціонального характеру – лімфангіоспазм (тромбофлебічний, запальний, алергічний), гемодинамічний набряк.

2. Динамічна недостатність: гіпоальбуміцнемічний набряк при цирозі печінки.

Етіологічні фактори розладів лімфовідтоку різноманітні, але найчастіше це злоякісні пухлини, запальні процеси,інвазія паразитів, травми, які призводять до обтурації, облітерації і компресії лімфатичних судин. Обтурація лімфатичних судин виникає при злоякісній пухлині, облітерація – після лімфангінта різного походження, травми лімфатичних судин і лімфатичних вузлів. Недостатність лімфовідтоку може бути наслідком склерозу лімфатичних вузлів після рентгено- або радіотерапії, лімфографії або ендолімфатичної терапії; синуси лімфатичних вузлів можуть бути блоковані при лімфогрануломатозі, лімфосаркомі і ретикулосаркомі. Значні порушення лімфовідтоку розвиваються при вродженій чи набутій недостатності лімфатичних судин нижніх кінцівок [22, 25, 35].

Застій лімфи механічно розріджує паренхіму і стромальносудинні компоненти. При цьому змінюється склад міжклітинної речовини, розвивається тканинна гіпоксія, порушується обмін, внаслідок чого в тканинах сворюється надлишок білкових метаболітів і мукополісахаридів. Значна частина кислих мукополісахаридів – сульфовані, тобто ті, яким належить