Реферат на тему:

Ліси як могутній фактор забезпечення екологічної рівноваги агроландшафтів

Успішне розв’язання проблеми ефективного використання земельних ресурсів і забезпечення стійкості агроландшафтів значною мірою залежать від стану лісових екосистем, підвищення їхньої біопродуктивності й стійкості, виконання ними ресурсних, захисних, середовищетвірних, кліматорегулювальних та інших соціально–екологічних функцій.

Ліси – наймогутніший і найдійовіший фактор боротьби з ерозією ґрунтів, стабілізатор екологічної рівноваги агроландшафтів у цілому. В лісостеповій природній зоні вони не мають суцільного поширення. Тут невеликі лісові масиви чергуються з переважаючими їх за площею ділянками степу. Значна протяжність лісостепової зони із заходу на схід і з півночі на південь викликала неоднорідність лісорослинних умов, типів лісу, їхнього породного складу тощо. Так, соснові ліси розміщуються в основному в північній частині Лісостепу, що є перехідною до зони Полісся. Вони здебільшого поширені у типах лісорослинних умов, які належать до свіжих борів, суборів і судібров.

Найбільшу площу в Лісостепу займають діброви (сухі, свіжі та вологі типи). У свіжих дібровах переважаючою породою є дуб. Тут дубові насадження відзначаються досить високою продуктивністю, довговічністю і належною якістю деревини. В дібровах корінні типи лісу часто представлені похідними грабняками, які утворилися внаслідок рубки дубових насаджень у минулому. Найбільше грабняків у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській областях. Ліси з переважанням ясеневих насаджень розташовані в південно-західній частині Черкаської та у Вінницькій області, деревостани м’яколистяних порід переважно поширені в північних районах Лісостепу.

До складу насаджень залежно від типу лісорослинних умов також входять клени, ільмові, липа, черешня та інші супутні породи. Загальну характеристику земель лісового фонду Лісостепу наведено в таблиці 1.76.

Як свідчать наведені дані, площа вкритих лісовою рослинністю земель становить 88,4% усієї площі лісового фонду, решта земель належать до невкритих лісовою рослинністю та до нелісових.

Захисна роль лісу значною мірою визначається його віковою структурою, яка нерівномірна у Лісостепу і характеризується такими даними (табл. 1.77.). Значну частину лісів представляють молодняки і середньовікові насадження – 78,7% вкритих лісовою рослинністю земель, достигаючі – 12,3, а стиглі й перестійні – лише 9%. Середній вік насаджень змінюється від 51 року (Тернопільська область) до 60 (Харківська область). Середні запаси деревостанів знаходяться в межах 182–246 м3 / га.

Наведені показники досить близькі до їхніх середніх значень по Україні в цілому. Так, у лісовому фонді України молодняки становлять 32% вкритих лісовою рослинністю земель, середньовікові – 44, достигаючі – 13 і стиглі й перестійні – 11%. Середній запас деревостанів на 1 га сягає 186 м3. Слід зазначити, що цей показник лише за період між останніми обліками лісового фонду (1988 і 1996 рр.) в Україні зріс на 34 м3.

Відомо, що найважливішим показником забезпечення стабільної екологічної рівноваги агроландшафту, є лісистість території, тобто ступінь її залісненості. Визначається вона у відсотках за відношенням площі вкритих лісовою рослинністю земель до загальної площі (держави, регіону, області, району, держлісгоспу). Збільшення лісистості й наближення цього показника до оптимального рівня – це стратегічний пріоритет діяльності лісового сектора економіки.

Оптимальна лісистість – це ступінь залісненості території, при якому найефективніше використовуються земельні ресурси, формується екологічно стабільне середовище і найповніше проявляється весь комплекс корисних властивостей лісу. Залежно від господарської освоєності території, рельєфу, лісорослинної зони, густоти гідрологічної мережі, типу ґрунтів тощо, параметри оптимальної лісистості різні.

Регіональні показники лісистості у лісостеповій зоні досить строкаті: від 6–8% (Кіровоградська і Полтавська області) до 17–20% (Сумська та Київська, за рахунок поліської частини). Середній показник лісистості Лісостепу становить близько 13%, тоді як за даними УкрНДІЛГА, оптимальна лісистість цієї природної зони повинна сягати до 18%. У таблиці 1.78 наведено динаміку лісистості Лісостепу за тривалий період і оптимальні значення цього показника для різних областей. Дані свідчать, що практично в усіх областях Лісостепу існує стала тенденція до збільшення лісистості території. Разом із тим значення цього показника у кожній області нижче від його оптимальної величини.

Важливим показником стійкості агроландшафту є також полезахисна лісистість – відношення площі захисних насаджень на певній території до площі останньої. Нині полезахисна лісистість становить близько 1,3%, а оптимальна, коли забезпечується найбільший позитивний вплив захисних насаджень на всю територію, повинна бути приблизно 3–5 % (табл. 1.79).

В основу розрахунку оптимальної полезахисної лісистості (ОПЛ) покладено захисний ефект дорослих захисних насаджень залежно від оптимізованої величини клітин полів, грунтово–кліматичної зони, типу ґрунтів, кількості рядів та ширини лісосмуг. Така методика розроблена кафедрою лісової меліорації Національного аграрного університету.

У зв’язку із значенням полезахисного лісорозведення для стабілізації агроландшафтів та їхнього раціонального використання слід приділяти належну увагу вже існуючим лісовим смугам, площа яких в Україні становить близько 440 тис. га. За експертними оцінками лише половина цих насаджень нині знаходиться у відносно задовільному стані, є випадки повного знищення лісосмуг. З метою збереження цієї категорії захисних насаджень необхідно:

Поновити раніше існуючу агролісомеліоративну службу державного контролю за станом і збереженням лісових смуг.

Провести повну інвентаризацію існуючих захисних насаджень (остання суцільна інвентаризація була у 1975 році).

Провести рубки догляду в захисних насадженнях із метою формування оптимальних конструкцій смуг, підвищення їхньої ефективності залежно від цільового призначення.

У разі потреби здійснити реконструкцію та виправлення структури захисних насаджень.

Посилити охорону захисних насаджень від вирубування, потрав і пошкоджень, проводити боротьбу із шкідниками і хворобами деревних порід.

Продовжити роботи, спрямовані на формування поліфункціональних лісомеліоративних комплексів для застосування грунтозахисних систем землеробства з контурно–меліоративного організацією території.

Надати пріоритетного значення дослідженням із розробки наукових, біоекологічних і технологічних