В останні десятиріччя в Україні різко скоротились обсяги застосування органічних добрив, що пов’язано із зменшенням кількості поголів’я великої рогатої худоби, різко зменшилось використання мінеральних. Ґрунти збіднювалися вуглецем та елементами живлення. Для збереження родючості особливо актуальним стало використання соломи як органічного добрива. Солому з полів або вивозять, або спалюють, що недопустимо. Навіть у тих господарствах, де розвинуте тваринництво, після задоволення потреби худоби в кормах і підстилці частина соломи залишається невикористаною. Тому система удобрення за мінімального обробітку ґрунту значно відрізняється від технології, яка базується на оранці. Ґрунтозахисна технологія передбачає нагромадження на поверхні ґрунту післяжнивних решток, які захищають його від водної та вітрової ерозій, забезпечують розширене відтворення гумусу і ґрунтової родючості, зменшують випаровування вологи з поверхні ґрунту.

При переході на мінімальний обробіток фосфатний та калійний режими поліпшуються на 30–40%, а азотний погіршується, що призводить до порушення в ґрунті оптимального співвідношення між азотом, фосфором і калієм. Воно компенсується за рахунок додаткового внесення азотних добрив та скорочення норм застосування фосфору і калію.

Використання нетрадиційних органічних добрив (солома, бадилля тощо) для ґрунтоутворення називається біологізацією землеробства, за допомогою якого замикається Малий біологічний кругообіг речовин і енергії. Основою для простого відтворення ґрунтової родючості є застосування землеробського закону повернення. Але недостатньо повернути в ґрунт винесені елементи живлення, повинна повертатися й органічна речовина (надземна біомаса), оскільки вона — це енергетика ґрунтоутворення, їжа для ґрунтової біоти.

Найдоцільніше залишати на полі солому озимої пшениці, стебла соняшнику і кукурудзи, зібраної на зерно. Найкраще це робити на полях озимої пшениці, яка є попередником цукрових буряків, кукурудзи на зерно та соняшнику. На полях, де була залишена солома для заорювання, комбайни під час збирання повинні працювати з подрібнювачами без копнувача. Солома повітряним потоком рівномірно розподіляється по стерні. За відсутності подрібнювача збирати слід комбайном без копнувача. У такому разі солома укладається обмолоченими валками за комбайном. Із них її підбирають, подрібнюють і розкидають по полю за допомогою косарок-подрібнювачів КИР–1,5 або КИР–1,4. Після цього починають обробляти ґрунт. За допомогою важкої дискової борони солома перемішується з верхнім (0–5 см) шаром ґрунту.

Бажано, щоб на площах, удобрених соломою, розміщували передусім бобові та просапні культури. При залишенні стебел соняшнику їх подрібнюють важкою дисковою бороною. На полях із низькорослими напівкарликовими сортами озимої пшениці соломи залишається мало, тому рекомендується її вносити разом із гноєм. Залишення соломи можна регулювати висотою зрізу під час збирання: при роздільному збиранні — 18–20 см, при прямому комбайнуванні — 30 і навіть 40 см. Після збирання такі поля обробляють важкою дисковою бороною, в результаті чого солома змішується з верхнім шаром ґрунту.

Ще один важливий аспект, який потрібно враховувати при внесенні нетоварної частини врожаю — досить широке співвідношення C:N. Найкраще розкладаються органічні речовини при C:N=20–30:1 (у соломі це співвідношення становить 80–100:1). При вужчому співвідношенні переважає мінералізація азоту, а при ширшому — його зв’язування. Внесення соломи в ґрунт стимулює мікрофлору останнього, бо внесений матеріал являє собою джерело вуглецю. Споживання азоту мікроорганізмами може призупинити розклад соломи, тому що азоту соломи недостатньо для покриття потреби бактерій. Одним із найефективніших шляхів прискорення розкладу рослинних решток є додаткове (компенсуюче) внесення азотних добрив на рівні 1 % маси рослинних решток, або близько 10 кг мінерального азоту на 1 т соломи.

З цією метою застосовують аміачну селітру, яку вносять при обробітку дисковою бороною, або аміачну воду чи безводний аміак, які вносять під час першої культивації за допомогою підживлювачів, встановлених на культиватор. При залишенні стерні на кожні 10 см її висоти перед обробітком вносять до 10 кг діючої речовини азоту. Додаткове внесення азотних добрив не лише усуває депресивну дію в перший рік після заорювання стерні, але й підвищує загальну ефективність удобрення. В господарствах з розвинутим тваринництвом замість азотних добрив із соломою добре використовувати рідкий гній із розрахунку 6–8 т на 1 т соломи. При такому поєднанні це добриво діятиме не гірше від звичайного підстилкового гною. Поєднання безпідстилкового гною і соломи — одна з найкращих форм органічних добрив. У ґрунт надходить більше поживних елементів і органічних речовин. При сумісному використанні безпідстилкового гною та соломи частина розчинного азоту дещо іммобілізується.

У середньому в соломі міститься до 0,5% азоту, 0,25 — фосфору, 0,8 — калію, 35–40 — вуглецю, а також мікроелементи. Приорювання її при середній врожайності зернових повертає в ґрунт 12–15 кг/га азоту, 7–8 — фосфору і 20–24 –калію. Разом із тим удобрення соломою не потребує додаткових витрат на її внесення в ґрунт, оскільки не відбувається одночасно із збиранням. З соломою в ґрунт повертається 80% винесеного рослинами калію й близько 20% фосфору. Калій знаходиться у легкодоступній для рослин формі, більше половини фосфору в соломі злакових культур також представлено легкозасвоюваними формами. При щорічному внесенні це дасть змогу значно скоротити витрати калійних і фосфорних добрив. Доступність азоту в початковий період розкладу рослинних решток дуже низька, проте при систематичному застосуванні великої кількості післяжнивних решток їхня негативна дія на азотний режим ґрунтів