РЕФЕРАТ

на тему:

Фізико-хімічна характеристика та використання грунтів Лісостепу

Лісостепова зона — це природна зона помірного поясу, для якої характерне чергування лісової і степової рослинності. Ґрунти формуються за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтотворення поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основним об'єктом сільськогосподарського використання. Ґрунти інших типів (солонцюваті, болотні і підзолисті) займають незначні площі.

Чорноземи — найродючіші ґрунти в Україні. Вони характеризуються диференціацією профілю (через відсутність розподілу колоїдів, як це спостерігається в підзолистих ґрунтах), сприятливою для розвитку рослин слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом поживних поживні речовини.

За вмістом гумусу чорноземні ґрунти бувають поділяють на малогумусні (3-5%) і середньогумусні (понад 6%). У південній смузі переважають чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий вміст гумусу. Отже, характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах становить 0,2-0,5%, Р2О5 — 0,15-0,30 і К20 — близько 2,0-2,5%. Глибокий гумусовий горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів — добру водопроникність, високі вологоємність і аерацію. Чорноземи мають також високу вбирну здатність (30-40 мг·екв/100 г ґрунту).

Чорноземи типові мало- і середньогумусні добре насичені кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН =6,0...6,7), в карбонатних рН=6,8...7,0. У вилугованих відмінах кислотність водної витяжки дещо вища.

За гранулометричним складом чорноземи поділяють на супіщані, легко-, середньо- і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках. Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу, є більш легким. За ступенем окультурення вони бувають слабко-, середньо і добреокультурені. Такий умовний поділ за окультуренням проведено згідно з агрохімічними аналізами, а також на основі обліку змін фізичних і фізико-хімічних властивостей.

Чорноземи типові поділяють на мало- і середньогумусні. Кількість мулистих частинок збільшується. Ці ґрунти добре оструктурені, насичені гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабокисла. Гумусовий шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи вилуговані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно крупнопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугованих зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання карбонатів і заміну іонів Са2+ і Mg2+ на іони Н+.

Чорноземи переважають у ґрунтовому покриві Лівобережного Лісостепу України, а в Правобережному більші площі займають сірі лісові ґрунти з кислою реакцією. Серед них поширені світло-сірі, темно-сірі і чорноземи опідзолені (табл. 3.1, 3.2).

Сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і на Поліссі. За ступенем опідзолення їх виділяють слабко- середньо- і сильноопідзолені. Вони мають всі ознаки малонасичених основами і малоструктурних ґрунтів. Через низьку структурність і несприятливі водно-повітряні властивості при оранці утворюються брили. Вони швидко осідають після обробітку і легко запливають.

Глибина гумусового елювіального горизонту становить 25-30 см. Нижче розміщені ущільнений ілювіальний горизонт і ґрунтоутворююча порода або лес. Глибина залягання карбонатів становить 80-170 см. За гранулометричним складом ці ґрунти суглинкові. Вміст гумусу в середньому досягає 1,2-2,4%, рН сольової витяжки близько 5,5, гідролітична кислотність 1,7-2,8 мг·екв/100 г ґрунту, сума увібраних основ 4,0-17,3 мг·екв/100 г ґрунту, ступінь насиченості основами — 69,5-88 %.

Вміст поживних речовин у цих ґрунтах невисокий. Азоту недостатньо, кількість його залежить від вмісту гумусу. Ступінь забезпеченості ґрунтів фосфором і калієм середній.

Темно-сірі опідзолені ґрунти. Гумусово-елювіальний горизонт цих ґрунтів становить 50-60 см, карбонати залягають з глибини 110-150 см. За гранулометричним складом вони легко- і середньосуглинкові. Вміст гумусу становить 2,3-3,5%, сума увібраних основ — 10-25 мг·екв/100 г ґрунту, ступінь насиченості основами 75-90%, реакція ґрунтового розчину слабкокисла (рН=5,5...6,5). Ступінь забезпеченості ґрунтів поживними речовинами середній. Реградовані ґрунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені, реградовані ґрунти поширені в Лісостепу. Серед них переважають легко- і середньосуглинкові. Внаслідок процесу реградації в цих ґрунтах підвищилась лінія залягання карбонатів, пухкішим став ілювіальний горизонт, збільшився вміст гумусу, підвищилось насичення основами порівняно з темно-сірими та опідзоленими чорноземами.

Чорноземи залишково-солонцюваті і глибокі залишково-солонцюваті поширені в Лісостепу. За гранулометричним складом це середньо- і легкосуглинкові ґрунти. Кількість гумусу в них становить 3,3-4,2%, ступінь насичення основами високий (91,6-93,9%). Рухомими формами поживних речовин забезпечені помірно. Реакція ґрунтового розчину слаболужна.

Лучні ґрунти. Вони поширені переважно у зниженнях з високим рівнем підгрунтових вод. За гранулометричним складом переважають середньо- і легкосуглинкові ґрунти. Кількість гумусу в них становить 3,9-7,5 %. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужної. Забезпечення лучних ґрунтів азотом добре і помірне, фосфором — помірне, калієм — добре і помірне.

Сільськогосподарське використання ґрунтів Лісостепу. Застосування органічних добрив значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур на всіх ґрунтах Лісостепу. На чорноземах опідзолених і сірих лісових ґрунтах з підвищеною кислотністю внесення добрив слід поєднувати з вапнуванням, а на содових солончаках, солонцях і солонцюватих ґрунтах — із гіпсуванням.

Важливим завданням сільськогосподарського виробництва є максимальне використання запасів потенційної родючості чорноземних ґрунтів. Основні шляхи його вирішення -раціональні способи обробітку, нагромадження і правильне використання вологи, внесення добрив, поліпшення структури, вирощування високоврожайних культур.

Дефіцит рухомого азоту спостерігається навесні, особливо на опідзолених та вилугуваних чорноземах, внаслідок тривалого прогрівання і сповільнення процесу нітрифікації. Тому використання азотних