Чорноземні ґрунти містять малорухомі форми фосфору (органічні сполуки з кальцієм, оксидами заліза та алюмінію). Тому всі чорноземи реагують на добрива з водорозчинною формою фосфору. На опідзолених і вилугуваних чорноземах з високою гідролітичною кислотністю досить ефективним є використання фосфорних добрив, зокрема фосфоритного борошна.

Ефективність гною знижується від чорноземів Лісостепу до південних чорноземів Степу внаслідок погіршення умов зволоження. Тому в чорноземній зоні з чітко вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні чорноземи) для підвищення ефективності органічних добрив їх використовують у добре розкладеному стані, зволожують і глибоко заорюють.

Мобілізація й раціональне використання потенційної родючості чорноземних ґрунтів потребує активізації мікробіологічних процесів, правильного обробітку в поєднанні із заходами поліпшення водного режиму.

Інтенсивність руйнування та деградації ґрунтів, стан яких визначає не тільки ефективність агропромислового комплексу, здоров'я довкілля в цілому, а й рівень національної безпеки та економічної незалежності країни, прискорено зростає. Як відмічає професор С.Ю. Булигін, вона обумовлена такими процесами:

Дегуміфікація (від 0,6 до 1,0 т/га щорічно; 0,4% в середньому втрачено за останні 35-40 років (3,5 і 3,1 — відповідно у 1960 і 1996 роках);

Еродованість (до 40% від загальної площі країни). Щорічно змивається більш як 500 млн. т ґрунту, з якими втрачається 24 млн. т гумусу, 1 млн. т азоту, 700 тис. т фосфору, 10 млн. т калію. Площа еродованих земель щорічно збільшується більш як на 80 тис. га. Повний збиток від ерозії вже перевищує 10 млрд. умовних одиниць за рік;

Від'ємний баланс елементів живлення (досягає 100 кг/га і більше);

Переущільнення (майже на всій площі ріллі);

Забруднення (до 20% земель, особливо міських, приміських та індустріальних районів мають вміст елементів, що перевищує чи дорівнює МДР;

Меліорація зрошуваних ґрунтів — підтоплено до 500 тис. га, осолонцьовано і засолено до 10 млн., осушені ґрунти — близько 800 тис. га покинутих земель (деградованих, кислих, зарослих чагарниками), кислі орні ґрунти — 4 451 тис. га, солонці й солонцеві землі — 3 986 тис. га.;

Відсутність стратегії землекористування і охорони земель, порушення законів землеробства, екологічної рівноваги, нехтування концепцією сталого землекористування;

Відсутність дієвих національної, галузевих і регіональних програм;

Фетишизація форм власності на землю і нехтування технологіями раціонального використання земель (ніяка, навіть найпрогресивніша приватна форма власності не замінить технологій вирощування культур і охорони ґрунтів);

Екстенсивність використання земель, засміченість полів, низька ефективність використання меліорованих земель (близько 6,0 млн. га), луків, пасовищ, заплавних земель.

Відсутність протягом останніх 8 років будь-яких конкретних кроків щодо:

виведення частини земель з обробітку, адже площа ріллі надмірна і

необґрунтована ні з економічної, ні з екологічної точки зору;

консервація деградованих земель;

впровадження агролісомеліоративних заходів, гідротехнічних

меліорацій, реконструкції осушувальних і зрошувальних систем,

хімічних меліорацій;

рекультивації;

розширення природно-заповідних територій (табл. 3.3).

Відсутність налагодженої постійно діючої інформаційної системи про стан і динаміку ґрунтів (моніторинг) навіть у зонах із кризовим станом;

Відсутність ефективних екологічних важелів у землекористуванні, недосконалість нормативно-правової бази;

Відсутність стабільного й ефективного механізму фінансування заходів із охорони земель;

Галузевий підхід до використання земель, розпорошеність землі за різними власниками, зниження рівня керованості в землекористуванні.

Першочергові заходи:

зменшити площі в обробітку на 8-10 млн. га. Сьогодні триває процес безсистемного виведення орних земель, що є дуже негативним явищем;

у найближчі роки досягти хоча б простого відтворення родючості ґрунтів, насамперед щодо гумусу, азоту, фосфору й калію;

3.3. Середньорічні обсяги робіт з підвищення родючості ґрунтів*

відновити практику розробки щорічних планів підвищення родючості ґрунтів (від країни в цілому до конкретного поля) і вважати їх обов'язковою складовою частиною бізнес-плану господарства незалежно від форми власності;

для запобігання ерозії і деградації ґрунтів необхідно відновити і розширити дослідження зі створення у регіонах мережі базових моделей господарств;

створити мережу ґрунтового моніторингу на базі інститутів УААН та ВНЗ;

прийняти Закон "Про охорону земель і родючість ґрунтів", передбачивши організацію Державної служби охорони ґрунтів та здійснення державного контролю за раціональним використанням земельних ресурсів, розробку заохочувальних, організаційних та пільгових умов із метою запобігання ерозії та іншим процесам деградації ґрунтів;

розробити Національну програму охорони земель до 2010 р. і наступні роки;

створити нову Карту ґрунтів України на сучасному рівні як науково-теоретичну та науково-практичну основу раціонального землекористування і земельно-товарних відносин.

Тобто мова йде про систему заходів постійної дії: полезахисні лісосмуги, дороги, гідротехнічні споруди, інфраструктура безпечного скидання поверхневого стоку тощо. Це своєрідний каркас (фундамент) ґрунтоохоронного і екологічно збалансованого агроландшафту. Формування екологічно сталих агроландшафтів (АЛ) є не лише процесом створення протиерозійних систем для пригнічення ерозійних процесів, а й глобальним стратегічним системним напрямком, який спроможний поєднати в собі знання й управління всіма складовими елементами ландшафтної сфери життєзабезпечення людства.

Найбільш високий валовий вміст нікелю виявлено в ґрунтах Житомирської, Київської, Черкаської, Чернівецької областей та Донецько-луганського регіону (25-50 мг/кг ґрунту при МДР 50 мг/кг), де можна отримати відносно безпечний урожай толерантних до нікелю сільськогосподарських культур, але в обмеженій кількості. Безпечними є землі сільськогосподарських угідь Волинської, Полтавської, Вінницької і частково інших областей з рівнями забруднення 5-10 і 10-15 мг/кг ґрунту. Тут можна отримувати рослинну сировину, цілком придатну для виробництва продуктів дитячого харчування. Ґрунти із середнім рівнем забруднення нікелем (15-25 мг/кг) розповсюджені переважно в Чернігівській, Сумській, Запорізькій, Івано-Франківській, Рівненській та Закарпатській областях.

Аналогічна закономірність спостерігається у забрудненні ґрунтів цинком і кобальтом, МДР яких дорівнює 300 і 50 при відповідних кларках (валовому фоновому вмісту кожного з елементів 50 і 8 мг на 1 кг ґрунту). Загальним для цих трьох важких металів (Вм) є те, що на більшій частині території України вміст їх