де переважають ґрунти легкого гранулометричного складу з низьким вмістом гумусу та кислою реакцією ґрунтового середовища, тобто низькобуферні та екологічно нестійкі. Вони мають підвищені коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунту в рослини, а потім трофічними ланцюгами потрапляють в організми тварин і людини. За таких умов вся сільськогосподарська продукція, в тому числі молоко, м'ясо, картопля, овочі, фрукти, зерно, корми забруднюється радіоактивними елементами і стає непридатною для вживання. Ситуацію ускладнила хімічна меліорація забруднених ґрунтів, що проводилася надмірно високими дозами вапна з метою зв'язування радіонуклідів. Але водночас із радіонуклідами відбулося зв'язування мікроелементів і перетворення їх легкорозчинних у воді і добре засвоюваних рослинами сполук у недоступну форму. Це й обумовило виникнення проблеми мікроелементозів. Нестача мікроелементів стала однією з основних причин зниження якості рослинної продукції та виникнення ряду захворювань у людей і тварин. Але, на відміну від радіонуклідного забруднення, проблему мікроелементозів можна подолати застосуванням мікродобрив. Позбутися негативних наслідків підвищеної радіації дозволяє радіологічний моніторинг, на підставі якого обґрунтовують комплекс ефективних протирадіаційних заходів.
Чисельні дослідження підтверджують, що отримати екологічно безпечний урожай можливо при щільності забруднення ґрунтів на рівні природного фону або який не перевищує 1,0 Кі/км2 за цезієм-137 і 0,02 Кі/км2 за стронцієм-90. На піщаних дерново-підзолистих і торфових ґрунтах із більш високими, ніж у чорноземів, коефіцієнтами переходу радіонуклідів, необхідно дотримуватись нормативів. Шляхом порівняння фактичних даних з останніми визначають ступінь радіоактивної деградації земель та їхню придатність для отримання екологічно безпечної продукції. Як свідчить досвід, на недеградованих і слабодеградованих ґрунтах можливе отримання придатної для дитячого та дієтичного харчування сировини. Це стосується і тих 134 районів 11 областей України, що мають земельний фонд понад 7 млн. га угідь із щільністю забруднення радіоцезієм від 0,1 до 1,0 Кі/км2 (табл. 3.7).
Середньодеградовані ґрунти, щільність забруднення яких становить 1-3, 1-6 і 0,5ч2 Кі/км2 відповідно для дерново-підзолистих легких, важких і торфових ґрунтів, не можуть забезпечити виробництво високоякісної продукції. Тому, за вимогами ТДР-91, на них допускається вирощування культур з низьким рівнем накопичення радіонуклідів при обов'язковому застосуванні спеціального комплексу агротехнічних заходів. Вилучаються із сільськогосподарського виробництва мінеральні ґрунти із щільністю забруднення понад 15 Кі/км2, торфові — більше 4 Кі/км2.
Визначення екологічної придатності ґрунтів за вмістом залишкових кількостей пестицидів слід розпочинати з оцінки рівня пестицидного навантаження. Якщо за останні 5 років на території воно не перевищувало 3 кг/га, а в ґрунті і рослинній продукції вміст залишкових кількостей пестицидів менший за МДР, вона вважається придатною для вирощування екологічно безпечних урожаїв. Але норма 3 кг пестицидів на гектар є умовним критерієм. З переходом до застосування сильно діючих препаратів нового покоління він змінюється у бік зменшення. Тому основним показником визначення рівня забруднення ґрунтів пестицидами є максимально допустимий рівень, з яким порівнюють фактичний вміст у ґрунті (або рослинах) залишкових кількостей пестицидів (табл. 3.8, 3.9).
Перевищення фактичного вмісту пестициду відносно МДР є показником екологічного неблагополуччя та непридатності ґрунтів для виробництва безпечних урожаїв.