Реферат на тему:

Хвороби бджіл

Великих збитків бджільництву завдають різні хвороби та шкідники. Вони зменшують вихід продукції, ослаблюють бджолині сім’ї й навіть можуть стати причиною їхньої загибелі. Утримання сильних сімей, забезпечення їх достатньою кількістю доброякісних кормів, гарний санітарний стан пасік, дотримання встановлених правил перевезення і пересилання бджіл значною мірою попереджає виникнення і розвиток багатьох захворювань. Важливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл. З появою перших ознак потрібно проконсультуватися у ветеринарного працівника, у необхідних випадках відправити патологічний матеріал у лабораторію на дослідження. У діагностиці і застосуванні засобів боротьби найважливіша роль належить з'ясуванню причин захворювання.

Дуже небезпечні заразні хвороби бджіл. Вони мають збудників (бактерії, гриби, віруси — паразити з тваринного світу), що уражають розплід і дорослих бджіл. Щоб не допустити поширення збудників від уражених сімей до здорових, застосовують такі заходи, як ізоляція, накладення карантину, дезінфекція.

Незаразні хвороби не передаються іншим сім’ям, тому їх ліквідують усуненням причин і відновленням нормальних умов життєдіяльності бджіл. Найнебезпечніші й поширені на пасіках хвороби бджіл наступні: заразні — варроатоз, нозематоз, гнилець європейський, гнилець американський; незаразні — падевий токсикоз, хімічний токсикоз.

Варроатоз — інвазійна дуже небезпечна хвороба, що заподіює значний збиток бджільництву. Вона поширена в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні, спричинюється паразитуванням у бджолиній сім’ї кліща Varroa destructor. Кліща можна побачити неозброєним оком. Він має укорочене, плоске, овальної форми тіло. Самець світлий, мармурового кольору, завдовжки 1 і завширшки 0,9 мм. Самка темніша, коричневого кольору, 1,1 мм у довжину і 1,6 мм у ширину. Паразит має чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається, робить стрибки при розселенні та прикріплюється до тіла бджоли. Колючо-сисним ротовим апаратом він висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки зовнішнього покриву бджоли — міжсегментарні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватися на будь-яких ділянках тіла, а в холодний час — переважно між першими трьома нижніми півкільцями черевця. Розмножується тільки на розплоді. Статевозрілі самки проникають в комірки з личинками перед запечатуванням, віддаючи перевагу трутневим. Тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду є незначною, а до осені різко зростає. В одній комірці іноді нараховують більш 20 паразитів. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл (безногих, безкрилих тощо). Цикл розвитку кліща: яйце, протонімфа, дейтонімфа, доросла особина. Після спарювання самка відкладає в осередку 5-6 яєць. Зимують у бджолиній сім’ї тільки жіночі особи паразита. Вони залишаються на бджолах до появи першого розплоду. З кінця зими до осені знову проходить розмноження. Збудник хвороби у всіх стадіях розвитку і частково в дорослій формі знаходиться в комірках із запечатаним розплодом, що ускладнює боротьбу з ним.

Варроатоз поширюється при бджолиному злодійстві, злетах, нальотах, відвідуванні квіток, поїлок, підсиленні і розмноженні сімей, пересиланні і перевезенні бджіл і маток, кочівлі пасік. У початковий період розвитку інвазії збудник виявити важко, явних порушень у сім’ї немає. Уявне благополуччя пасіки може стати причиною спізнілого застосування заходів боротьби з кліщем, без яких сім’я гине на 2-3-й рік хвороби. Протягом весняно-літнього періоду паразит розмножується в таких кількостях, що виснажені й покалічені бджоли восени чи взимку відмирають, а розплід наприкінці літа може ще вражатися гнильцями й іншими хворобами. Хворі сім’ї зимують неспокійно, бджоли виповзають з льотків.

Діагноз встановлюють при огляді сімей і лабораторних дослідженнях. Дорослих кліщів виявляють на тілі бджіл і трутнів, у підморі і просто на дні вулика та прилітній дошці. Взимку досліджують підмор, який беруть з дна вулика (не менш 200 г), а в активний період — розплід смужками розміром 3х15 см.

Боротьба з варроатозом складна і трудомістка. Одним способом чи яким-небудь лікувальним засобом оздоровити пасіку від інвазії не вдається. Потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, що перешкоджають розмноженню і розселенню паразита і спрямовані на його знищення.

Зоотехнічні методи боротьби з варроатозом: у весняно-літній період систематично (один раз на тиждень) видаляють трутневий запечатаний розплід вирізанням стільників з будівельних рамок чи смужок стільника по черзі в трьох звичайних рамках; відбирають його рано навесні після обльоту рамок з першим розплодом (бажано трутневим у спеціально залишених у гнізді стільниках), де зосереджена основна маса збудників; попереджають злети, нальоти, блукання, бджолине злодійство, що сприяють перезараженню бджолиних сімей; виключають прийом підсилення і вирівнювання сімей, при яких можливе поширення кліщів; навесні й у першій половині літа формують безрозплідні відводки, особливо зі знезаражених бджіл хімічним чи тепловим методом; посилюють репродукцію бджіл у сім’ях щорічною заміною маток, поліпшенням годівлі й за допомогою інших прийомів; знижують ураженість кліщем у другій половині літа перед осіннім нарощуванням бджіл шляхом видалення розплоду в окремі корпуси чи сім’ї-ізолятори в поєднанні з термічною чи хімічною обробкою; переносять навантаження по переробці цукрового корму для зимового періоду на літних бджіл, щоб уникнути зношування і відмирання осіннього покоління.

Фізичні методи боротьби спрямовані на знищення кліщів тепловою (термічною) обробкою, виловлюванням за допомогою сіткового підрамника та інших прийомів. При тепловій обробці застосовують гранично високі для бджіл температури (46-48 °С), при яких вони не піддаються негативному впливу, а кліщі гинуть. Тривалість обігрівання при цій температурі 12-15 хв. Метод вимагає сурового дотримання зазначених параметрів. При 50°С і