вище бджоли запарюються. Зменшення експозиції, як і зниження температури, не дає бажаного ефекту. Для обробки бджіл виготовляють сітчасті касети (розмір комірок 3х3 мм) циліндричної форми з горизонтальною віссю для повільного обертання під час обігрівання. Це забезпечує рівномірний обігрів бджіл і розміщення їх в один шар без скупчування. Після струшування бджіл із усіх рамок через спеціальну лійку в касету її поміщають на обігрів до зазначених меж. Для обігріву використовують термокамеру, обладнану нагрівальними елементами, термометрами, оглядовим вікном і пристосуванням для регулювання температури. Деталі пристрою термокамери різних конструкцій описані в спеціальній літературі. Метод термічної обробки дозволяє звільнити бджіл від кліщів на 95-100%. Він більш ефективний при застосуванні в безрозплідний період, особливо восени, коли варроа після утворення клубу залишається зимувати у формі самок тільки на дорослих комахах. Термічну обробку на пасіці можна застосовувати до січня, в другу половину зимівлі обробка теплом приводить до появи в бджіл поносу у зв'язку з нагромадженням у товстій кишці екскрементів. Навесні описаний метод потрібно сполучити зі знищенням кліщів у розплоді, а також комплексом інших заходів.
Облаштування другого сітчастого дна у вулику (дротового чи штампованого) з отворами шириною близько 3 мм знижує зараженість бджіл кліщем, оскільки усуває їх контакт з паразитами, що обсипалися. Збудження бджіл під час перевезення, огляду, дії електричного поля й в інших випадках супроводжується опаданням кліщів, що провалюються крізь сітку і залишаються під нею. На дні вулика з метою виловлювання кліщів застосовують також аркуші паперу, тонко змащені медичним вазеліном чи олією. Їх вставляють через нижній льоток чи у відкритий вулик збоку. Підкладання аркушів, як правило, поєднують з окурюванням бджіл препаратами, що не виявляють згубної дії на бджіл, але підсилюють осипання кліщів.
З хімічних засобів проти варроатоза застосовують фенотіазін, варроатин, тимол, фольбекс, мурашину і щавлеву кислоти, біпін, байварол, апістан, апісан, акпін, варроацид, габон та ін.. При їх застосуванні необхідно дотримуватися ветеринарно-санітарних правил безпеки, строків і кратності обробок та рекомендацій щодо дозування препарату на бджолину сім’ю.
Нозематоз — інвазійна хвороба, що уражає робочих бджіл і маток. Збудник розмножується в середній кишці. При захворюванні порушується травлення, яке супроводжується поносом. Внаслідок захворювання сім’ї сильно слабшають чи цілком гинуть. Нозематоз найбільшою мірою проявляється наприкінці зими і навесні, загибель сімей частіше припадає на травень.
Заходи боротьби: ранній очисний обліт бджіл уражених сімей; пересадження їх у чисті й утеплені гнізда; заміна меду і підгодівля цукровим сиропом; застосування лікувальних препаратів (фумагилін, сульфадимезин, нозапіцид, сульфадиметоксин) в цукровому сиропі (1:1) навесні щодня протягом трьох тижнів. Доза сиропу на сім’ю 0,25-0,5 л на день залежно від препарату, який використовують. Підгодівлю сиропом можна замінити цукрово-молочно-дріжджовою пастою з тими ж препаратами. Стільники, вулики, інвентар і матеріали на пасіках, уражених нозематозом, підлягають дезінфекції.
Гнилець викликає загибель розплоду від враження бактеріями. Розрізняють американський гнилець, що вражає переважно розплід у запечатаному вигляді, і європейський гнилець — хворобу відкритого розплоду.
Хворі на американський гнилець сім’ї без лікування не одужують. Хвороба протікає в другій половині літа в умовах жаркої погоди, перегріву гнізд, ослаблення сімей. Загиблі личинки в запечатаних комірках перетворюються на гнилісну масу клейкої консистенції кавового кольору з запахом столярного клею.
Європейський гнилець вражає бджіл у першій половині літа при охолодженні гнізд, ослабленні сім’ї, неякісних кормах. Хворіють личинки 3-4-денного віку, втрачаючи перламутровий колір, перетворюючись на коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявності в гніздах сімей гнильців є строкатий вигляд розплоду на стільниках.
Заходи боротьби з американським і європейським гнильцями: ізоляція хворих сімей на окремому пасічному точку; пересаджування їх у чисті вулики на рамки з вощиною (перший раз — на рамки зі смужками вощини, а через 2-4 дні на повні листи вощини для відбудування стільників нового гнізда); заміна маток і голодування бджіл протягом двох діб; заборона використання меду від хворих сімей для підгодівлі бджіл; дорощування розплоду в окремих гнильцевих сім’ях для одержання бджіл; спалювання малоцінного зношеного інвентарю і матеріалів; ретельна дезінфекція вуликів, інвентарю і матеріалів; застосування лікувальних підгодівель.
Корм для лікування готують з цукрового сиропу середньої концентрації (1:1) і антибіотиків чи інших препаратів, які додають у визначеній дозі в остиглий сироп (+30°С) .
Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якої є отруєння бджіл токсичними речовинами, що містяться в падевому меді. Найбільшої шкоди падь заподіює в зимовий період, особливо ближче до весни. При захворюванні порушується травлення, у бджіл спостерігається понос і вони гинуть. Ця хвороба відрізняється від нозематозу відсутністю збудника. Для попередження падевого токсикозу необхідно перевіряти наприкінці літа якість корму, що залишається на зиму, підгодовувати бджіл цукровим сиропом.
Хімічний токсикоз — отруєння бджіл пестицидами внаслідок порушення правил їхнього застосування в боротьбі зі шкідливими комахами, хворобами рослин і бур'янами. Уражені бджоли обсипаються, плазують, утрачають рухливість. Якщо отрута виявиться повільно діючою чи потрапляє в організм малими дозами, вона заноситься з кормом у гніздо. При цьому вражаються бджоли і розплід. Бджолині сім’ї зменшуються в силі або гинуть.
Для попередження хімічного токсикозу необхідно сповіщати про заплановані обробки посівів і насаджень усіх власників пасік у зоні 10 км від місць застосування пестицидів. Заборонено застосування пестицидів на рослинах, що запилюються бджолами, під час цвітіння. Бджолині сім’ї або вивозять із зони обробки, або закривають у вуликах, доки не закінчиться термін небезпечної дії отрути.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний