Реферат на тему:
Бобові та зернобобові культури
Горох
Соя
Квасоля
1. Горох
Біологічні особливості.
Серед зернобобових культур горох у нашій країні за площею посіву і валовими зборами зерна займає перше місце. Він менш вибагливий до тепла, ніж сочевиця, квасоля, чина, нут та інші зернобобові. Насіння його проростає при температурі плюс 2°С. Проте за таких умов сходи ослаблені, з’являються пізно (через 15-20 днів). Мінімальна температура, необхідна для нормального розвитку сходів і формування вегетативних органів — плюс 4-5°С. Сходи добре переносять короткочасні весняні заморозки до мінус 4-5°С. Оптимальна середньодобова температура повітря в період формування вегетативних органів 12-16°С, для формування генеративних органів і насіння 16-22°С. Температура вище плюс 26°С негативно впливає на кількість та якість урожаю гороху.
Горох більш вибагливий до вологи, ніж квасоля, сочевиця, чина, нут. Для набубнявіння і проростання насіння потребує 110-115% води від його маси. Критичний період до нестачі вологи досить тривалий — від закладання генеративних органів до повного цвітіння. Транспіраційний коефіцієнт — 400-450. Оптимальна вологість ґрунту — 70-80% польової вологоємкості. До посухостійких культур не належить, тому в умовах посухи обпадають квітки, зменшуються кількість зав’язі бобів і насіння в них, та маса 1000 насінин.
Горох можна вирощувати на різних ґрунтах, за винятком солонців, легких піщаних і дуже кислих та заболочених (гранична pH для бульбочкових бактерій 4,7). Кращі для гороху — досить вологі, багаті на фосфор, калій і кальцій чорноземи та каштанові ґрунти з нейтральною або слаболужною реакцією (pH 6-7).
Сорти. В Україні районовано близько 50 сортів гороху. Найпоширеніші з них: Інтенсивний 97, Агат, Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Дамир, Люлинецький короткостебловий, Надійний, Орендатор, Уладівський напівкарлик, Харківський 317, Харківський янтарний та ін.
Технологія вирощування.
Місце в сівозміні. Кращі попередники гороху — культури, які залишають поля чисті від бур’янів, із достатньою кількістю поживних речовин і вологи (озимі, картопля, коренеплоди, кукурудза та ін.). Горох погано виносить повторні посіви внаслідок ураження хворобами (фузаріоз) і пошкодження шкідниками (довгоносик, плодожерка), а в ґрунті швидко розмножуються нематоди. Не слід розміщувати горох поряд із багаторічними бобовими травами, де зимують бульбочкові довгоносики (просторова ізоляція не менше 500 м). Не слід сіяти горох після соняшнику. Повертати його на попереднє місце рекомендується не раніше як через 3-4 роки.
Обробіток ґрунту. При сівбі гороху після зернових необхідно злущити стерню, а через 2-3 тижні глибоко (25-27 см) зорати щоб створити сприятливі умови для життєдіяльності бульбочкових бактерій. Після цукрових буряків проводять оранку на глибину 20-22 см без попереднього лущення. Ранньою весною поле боронують в 1-2 сліди, потім культивують на глибину загортання насіння. Перед сівбою культури поверхню поля вирівнюють шлейфами і котками. Це сприяє рівномірному загортанню насіння по глибині й поліпшує механізоване збирання, особливо полеглого гороху.
Удобрення. Для формування 1ц зерна і відповідної кількості соломи горох споживає 4,5-6 кг азоту, 1,7-2 — фосфору, 3,5-4 — калію, 2,5-3 — кальцію, 0,8-1,3 кг магнію та мікроелементів, в основному молібден і бор. Органічні добрива вносять, як правило, під попередник. Із мінеральних добрив під оранку дають фосфорні ( Р60-80 ) і калійні ( К50-60 ). Можна застосовувати фосфоритне борошно ( 300-500 кг/ га ), горох добре засвоює важкорозчинні сполуки фосфору. Під час сівби вносять у рядки гранульований суперфосфат (Р10-15). До розвитку на коренях бульбочкових бактерій, які фіксують атмосферний азот, молоді рослини потребують під передпосівну культивацію азотних добрив (N15-20).
Кислі ґрунти вапнують. Посилюють азотфіксацію молібденові та борні добрива. Насіння обробляють молібденовими і борними добривами або вносять у рядки під час сівби молібденізований чи збагачений бором суперфосфат тоді, коли в 1 кг ґрунту менше 0,3 мг доступного рослинам молібдену чи бору. Краще, коли одне з мікродобрив дають у рядки із суперфосфатом, а друге — з обробленим насінням.
Врожайність гороху зростає при обробці насіння нітрагіном.
Сівба. Підготовка насіння до сівби включає три основні операції: протруювання, обробітку їх молібденовими і борними препаратами та нейтралізацію. При підвищеній вологості потрібна повітряно-теплова обробка. Проти аскохітозу, кореневих гнилей, фузаріозу, ґрунтових шкідників за 3-4 тижні до сівби протруюють фундазолом (3 кг/ т); тігамом, фентіурамом (3-4 кг/ т). Проти кореневих гнилей досить ефективний тачигарен (1-2 кг/ т). Безпосередньо у день сівби проводять інокуляцію нітрагіном, поєднуючи її з внесенням молібденового добрива, а у разі потреби — і борного. Якщо протруювачем є фундазол, то можна об’єднати всі три операції: протруювання, молібденізацію та нітрагінізацію.
Горох сіють рано, одночасно з ранніми яровими хлібами, що зумовлено його біологічними особливостями (холодостійкий, потребує багато води для набубнявіння). Способи сівби гороху: вузькорядний і звичайний рядковий. Норми висіву гороху встановлюють залежно від кліматичних умов і сортових особливостей. В умовах України на Поліссі оптимальною нормою є 1,2-1,3 млн./га схожих насінин на гектар, у лісостепу — 1-1,2, а в Степу — 0,8-1,0 млн. Вагові норми для великозерних сортів — 240-300 кг/ га, для дрібнозерних — 150-200. Глибина загортання насіння залежить від стану ґрунту та величині насіння. Оптимальна глибина — 6-8 см, на легких ґрунтах і в умовах швидкого висушування верхнього шару її збільшують до 9-10 см і тільки на важких ґрунтах можливий висів на глибину 4-5 см.
Догляд за посівами починають із боронування їх до появи сходів упоперек напрямку рядків для знищення бур’янів та ґрунтової кірки. При появі бур’янів проводять також 1-2 післясходових боронування.
Найефективніше проти бур’янів поєднання агротехнічних і хімічних засобів боротьби.