Захист рослин від хвороб і шкідників. В умовах України найбільш шкодочинні на посівах гороху кореневі гнилі, пероноспороз і аскохітоз. Проти кореневих гнилей і аскохітозу протруюють насіння за 3-4 тижні до сівби. Проти пероноспорозу, а також аскохітозу посіви гороху обробляють у фазі бутонізації 80%-м з.п. цинебу (2-4 кг/ га), танго 50%-м к.е. (0,6-0,8 кг/ га).

Шкідники гороху. На посівах гороху найпоширеніші бульбочкові довгоносики, попелиці, горохова плодожерка, вогнівки, трипси, гороховий комарик, горохова зернівка. Для захисту від бульбочкових довгоносиків на початку заселення шкідником проводять крайові обробки, а при збільшенні чисельності до 15-30 особин/м2 застосовують суцільне обприскування в період вегетації препаратами карате (0,1-0,125 л/ га), фастак 10%-й к.е. (0,1-0,2 л/ га). Проти попелиць, які виявлені на краях поля і чисельність яких становить 10-15 шт. на одну рослину, проводять крайові обробки. Якщо попелиці розселилися по всьому полю, а чисельність їх досягла 20-30 особин на рослину, для суцільного обприскування застосовують децис, актеллік (50%-й к.е. 1 л/ га), Бі-58 новий (40%-й к.е. 1,5 л/га), карате (50%-й к.е. 0,1-0,125 л/га). Проти горохової зернівки, вогнівок, плодожерки, трипсів посіви гороху в фазі цвітіння обприскують тими ж самими препаратами, що й проти попелиць. Після обприскування посівів гамма-ізолгером ГХЦГ рослинну масу можна використовувати на корм, силос і переробляти на борошно не раніше як через 60 днів. Для знищення горохової зернівки відразу після збирання, до вильоту жуків із насіння, проводять його фумігацію 98,5%-м бромистим метилом (30-100 г/м3), металлілхлоридом технічним (50-70 г/м3) та іншими препаратами.

Збирання врожаю. Основний спосіб збирання — роздільний. Горох скошують у валки при побурінні 60-75% бобів, коли вологість насіння досягне 35-40%, а колір буде типовий для сорту. Косять упоперек або під кутом 45° до полеглості гороху. Підбирають і обмолочують і валки при вологості насіння 16-19% (якщо вологість нижча насіння дуже подрібнюється, а якщо вища — пошкоджуються зародки). Зерно очищають, підсушують і зберігають при вологості 12-14%.

2. Соя

Біологічні особливості.

Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба її в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім — до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо знижуються. Насіння починає проростати при температурі 8-10°С, проте в такому разі сходи з’являються через 20-30 днів, при 14-16°С — через 7-8, а при 20-22°С — через 4-5 днів. Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25°С призводить до деякого сповільнення ростових процесів, а температура 35-37°С негативно позначається на рості, розвитку та утворенні бульбочок. Оптимальна температура у вегетаційний період становить 18-22°С, під час формування репродуктивних органів — 22-24, цвітіння — 25-27, формування бобів — 20-22 і дозрівання — 18-20°С. Рослини досить легко переносять весняні заморозки до мінус 2,5°С, осінні ж до мінус 3°С негативно впливають на врожай насіння, заморозки мінус 4-4,5°С спричиняють сильне промерзання листків, а квітки і боби гинуть.

Соя на формування врожаю використовує значно більше води, ніж зернові колосові культури. Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до 1000. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижчою 70-80%, а на момент дозрівання — 60% найнижчої вологоємкості.

Протягом вегетації потреба у волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння вона менша. Найінтенсивніше водоспоживання спостерігається в фазі цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 6-70% сумарного використання води за вегетацію. Ця культура негативно реагує на повітряну засуху, особливо під час цвітіння та утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові й відбувається скидання вже сформованих бобів.

Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів за умови, що вони не повинні бути кислими і мають бути добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше трьох днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5.

Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою у сівозміні. Вона самосумісна, проте монокультура виключається. Повертати її на попереднє місце рекомендується не раніше, як через два роки. Як для попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатні попередники — інші зернобобові культури й багаторічні бобові трави (живителі тих самих збудників кореневих гнилей) і культури — живителі збудників склеротінії, такі як соняшник або капустяні культури. Частка культур, сприйнятливих до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак), у сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо, щоб попередники залишили чисті від збудників поля. В районах із достатнім вологозабезпеченням в 7-10-пільних польових сівозмінах під сою відводять одне поле. Соя — цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання її не в усіх регіонах дає змогу вирощувати після неї озимі культури.

Сорти. В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати лише сорти ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на