. Обробіток ґрунтуМета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітків ґрунту такі ж самі, як і в інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування та від загального рівня культури землеробства, наприклад ступеня забур’яненості полів. Так, у межах основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур’янами проводять поліпшену зяблеву оранку (2-3 дискування й осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту (літня оранка та 1-2 культивації для знищення сходів бур’янів). За наявності на полях коренепаросткових бур’янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який полягає у лущенні дисковими і лемішними знаряддями й наступній глибокій оранці на глибину 30-32 см при появі масових сходів бур’янів. При короткому післязбиральному періоді проводять лущення стерні й наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля.

Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вибаглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починають із боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, райборінками, шлейф-боронами при настанні фізичної спілості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до напрямку оранки в 1-2 сліди.

На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур’янами або падалицею полях і за тривалої холодної весни необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см із наступним прикотковуванням. Останнє підвищує температуру посівного шару на 1,5-3°С і стимулює проростання бур’янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.

Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскорізальними лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейф-боронами чи комбінованими агрегатами типу "компактора". Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації й нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об’ємній масі 1,10-1,25 г/см3. Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна і була без каміння, оскільки низьке розміщення бобів потребує при збиранні низького зрізу. Висота гребенів і глибина борозен не повинна перевищувати 4 см.

Удобрення. Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Виносить (усереднені дані) з урожаєм 5-7,3 кг N на ц; 1,4-1,9 — Р2О5; 2,86-2,9 — К2О; 0,86-1 — MgO; 2,1 — СаО; 0,4 — S кг/ц. Від сходів до цвітіння засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% — фосфору і 7,6-9,4% калію від загального споживання за вегетацію. Найбільше споживає елементів живлення під час цвітіння, формування бобів, на початку наливання зерна — відповідно 57,9-59,7%, 59,4-64,7% і 66-70%; від початку наливання зерна до кінця дозрівання — відповідно 33,7-36,3%, 30,6-36, і 18,9-26,4%. В азотному живлені критичний період для сої — 2-3тижні після цвітіння; у фосфорному — перший місяць її життя.

За недостатньої кількості в ґрунті рухомих форм мінеральних речовин особливо добре реагує на диференційоване роздрібнене внесення добрив під основний обробіток, при сівбі й у підживлення. До 70% загального споживання азоту забезпечує себе біологічною фіксацією його з повітря симбіотичною діяльністю з бульбочковими бактеріями. За нормальних умов для діяльності бульбочкових бактерій не потрібні азотні добрива. На бідних на гумус ґрунтах і при недостатньому рості рослин можна після ґрунтової діагностики внести 30-40 кг N на га. Потребу в азотному підживленні визначають за розвитком бульбочок на кореневій системі: якщо їх мало (менше п’яти на одну рослину) і вони сірі всередині, то необхідно підживити, якщо бульбочок багато й вони великі, з рожевою м’якоттю -азотфіксація відбувається активно і підживлення не потрібне. Фосфорні та калійні добрива застосовують залежно від ґрунтових запасів елементів живлення (табл. 5.6 ).

5.6 Середні дози внесення фосфорних і калійних добрив під сою

(С.В. Кадиров, В.А. Федоров, 1998)

Потреба в магнії (40-60 кг Mg/га), як правило, задовольняється внесенням як вапна, кізериту та ін. У сої більша потреба в кальції, ніж у зернових культур. Оптимальний рівень рН 6,2-7,2 забезпечується внесенням вапна у межах сівозміни за даними ґрунтової діагностики. Для досягнення оптимального рівня кислотності для сої вапно вносять уже під попередник.

Соя залежно від ґрунтових умов відчуває потребу в певних мікроелементах. Часто бор і марганець при вапнуванні стають важкодоступними для неї. У такому разі вносять рідкі добрива позакореневим способом. На кислих підзолистих та опідзолених ґрунтах рекомендується застосовувати молібден. Для цього насіння необхідно обробити амонію молібдатом із розрахунку 40-50 г молібдену на 1 л робочого розчину.

У країнах Західної, Південної та Центральної Європи не вносять органічних добрив через неможливість регулювання їх мінералізації й небезпеку затримки дозрівання і вилягання посівів сої, а в країнах Східної Європи доцільно застосовувати органічні добрива у дозах 20-40 т/га на слабогумусних ґрунтах або висівати її після удобреного попередника.

Сівба. Насіння висівають протруєне й у разі потреби — інокульоване бульбочковими бактеріями (ризоторфіном). Як правило, його протруюють до сівби, а інокулюють — під час сівби. Лише протруювання фундазолом можна поєднувати з інокуляцією в день сівби. Соя — культура пізніх строків сівби. Головний критерій настання оптимальних строків її сівби — стале прогрівання верхнього шару ґрунту до температури 12-14°С. Оптимальні строки сівби — друга половина квітня — перша половина травня. При більш ранніх строках подовжується період проростання насіння і проростки триваліший період піддаються інфекційному тиску збудників кореневих хвороб (Rhizoctonia Diaporthe spp. та ін.) й зростає ймовірність засмічення. При пізніших строках