Соя — світлолюбна рослина, погано переносить затінення. У затінених рослин знижується вміст азоту, збільшується кількість абортивних плодів, зменшується висота прикріплення бобів на стеблі, що призводить до збільшення втрат при механізованому збиранні. Це слід враховувати при визначенні площі живлення та густоти стояння рослин.

Норма висіву насіння залежить від сортотипу і способів боротьби з бур’янами. Ультраскоростиглі й дуже скоростиглі сорти з детермінантним типом росту мають найвищу врожайність при густоті стеблостою перед збиранням 35-46 рослин/м2. У середньостиглих і середньопізніх сортів індетермінантного типу росту, які дуже гілкуються, повинно бути перед збиранням 18-22 рослини /м2. Більш загущені посіви вилягають, що спричиняє зниження врожайності. Тому сорти першої групи слід висівати з нормою 45-55 схожих насінин/м2 , а другої — 30-35 насінин/м2 . На кращих ґрунтах вибирають меншу, на легких — більшу норму. Якщо боротьбу з бур’янами проводять механізованим способом (післясходове боронування, міжрядні обробітки), то норму сівби збільшують на 10-15%.

Сіють сою, звичайно широкорядним способом з міжряддями 45-70 см або стрічковим за схемою 50?15 чи 60?15 або звичайним рядковим способом.

Догляд за посівами. Соя на початку вегетації росте відносно повільно і бур’яни конкурують із нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур’янів можуть становити 30-50%. Тому інтегрована боротьба з ними має першочергове значення для успішного вирощування цієї культури. Використовують у боротьбі з бур’янами і всі можливі механічні способи. Боронувати посіви можна вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться в фазі "білої ниточки". Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3 дні до появи сходів, є критичною для боронування.

На посівах сої залежно від забур’яненості проводять 1-2 післясходових боронування, причому перше тоді, коли рослини вже добре вкоренилися і досягли висоти 10-12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40-50%, післясходове — на 50-60 а досходове + післясходове — на 65-75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 6 км/год., по сходах — 5 км/год. Строки проведення міжрядних обробітків та і їхня кількість залежать від появи бур’янів. За вегетацію як правило, проводять, 2-4 міжрядних обробітки, останній — не пізніше фази бутонізації. Для ефективної боротьби з бур’янами вносять гербіциди до сівби, досходовим і післясходовим способами, які дозволені для використання на посівах сої.

.Захист рослин від хвороб і шкідників Соя уражується великою кількістю хвороб та шкідників. Ефективна економічно й екологічно обґрунтована боротьба з ними потребує дотримання принципів інтегрованого захисту рослин.

Найпоширеніше захворювання сої — фузаріозне в’янення, церкоспороз, аскохітоз, склеротиноз, несправжня борошниста роса, вертицильозне в’янення, бактеріальний опік, жовта мозаїка сої та ін. У боротьбі з грибними і бактеріальними захворюваннями сої високу ефективність мають глибока зяблева оранка та повне загортання рослинних решток, які є джерелом інфекції. Це значно зменшує ймовірність зараження аскохітозом, периноспорозом та іншими хворобами. На полях, де з’явився фузаріоз, не можна висівати сою раніше як через 2-3роки. Добрі результати дає протруювання насіння протруйниками.

Найпоширеніші шкідники сої — люцернова совка, акацієва вогнівка, бульбочкові довгоносики, соєва чорносмугаста блішка, соєва плодожерка і павутинний кліщ. При чисельності смугастої блішки 10-15 жуків/м2 , люцернової совки 8-10 гусениць /м2 або 2-3 яйця соєвої плодожерки на одну рослину, доцільно провести хімічну обробку посівів.

.Збирання врожаюСою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість насіння — 12-14 %. При запізненні із збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову зростає. Звичайно, посіви сої дозрівають без використання десикантів. У разі потреби, наприклад, для підсушування рослин і прискорення строків початку збирання сої пізньостиглих сортів або при пізньому забур’яненні, проводять десикацію. Для незначних втрат важливо, щоб висота зрізу не перевищувала 8 см. При вищому зрізі не збираються боби, розміщені знизу, що як правило, є найбільш урожайними. Тривале зберігання зерна сої можливе при вологості нижче 11%.

3. Квасоля

Біологічні особливості.

Серед багатьох видів квасолі у нашій країні найпоширеніша квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris l.). Це однорічна самозапильна бобова культура, яка має кущові, напіввиткі та витки форми. Серед зернобобових — одна з найбільш теплолюбних культур. Насіння починає проростати при температурі не нижче плюс 10°С, при температурі нижче плюс 8°С насіння сходить повільно й загниває. Менш вибагливе до тепла темнозабарвлене насіння, антоціан якого є антибіотиком, що підвищує холодостійкість клітин і вбиває гнилі, захищає насіння від загнивання. Сходи квасолі гинуть при зниженні температури до мінус 0,5°С. Рослини, які підросли, витримують короткочасні заморозки до мінус 2°С. Дуже чутлива квасоля до тепла в період цвітіння. За недостатньої кількості його й сирій погоді у цей період спостерігаються обпадання квіток і як наслідок — зниження врожайності. Квасоля нормально росте і розвивається при середньодобовій температурі повітря не нижче 15°С. Досить шкідливе для неї різке коливання температур протягом доби.

Квасоля — сонцелюбна рослина. Особливо вибаглива до світла в молодому віці. При сильному затіненні рослини витягуються, стають слабкими і помітно знижують урожайність. Але при вирощуванні в сумісних посівах із кукурудзою, картоплею у міжряддях садів вона витримує затінення і формує добрий урожай. Листки квасолі здатні підніматися й опускатися, таким чином регулюється використання світла і не допускається їх перегрівання, коли жарко. В північних широтах листки квасолі розміщуються так, щоб