Відсутність жовтого тіла на яєчнику тварин свідчить про ановуляторний цикл, а значить і про неможливість гарантованої стимуляції поліовуляції, у зв’язку з чим у донорів перед обробкою ФСГ проводять ректальні дослідження яєчників на наявність жовтих тіл. Вважається, що жовте тіло діаметром 1,5 см є запорукою добрих результатів суперовуляції. Але відбір корів-донорів для стимуляції поліовуляції за станом жовтого тіла у день обробки не є достатньо точним.

Дослідження показали, що рівень поліовуляції у донорів залежить від рівня концентрації прогестерону та 17?-естрадіолу в крові. Для отримання значної кількості придатних ембріонів повинен бути нормальним гормональний профіль крові донорів, який полягає у збільшенні концентрації прогестерону та 17?-естрадіолу після введення гонадотропних гормонів, зниження вмісту прогестерону в період еструсу та швидке його збільшення після овуляції. Оптимальною перед обробкою донора гонадотропними гормонами є концентрація прогестерону у кількості не менше 2 нг/мл. Водночас концентрація прогестерону у плазмі крові донорів >1 нг/мл і комплексна вітамінізація дозволяють отримати до 80% позитивно реагуючих корів від кількості оброблених і вихід придатних ембріонів більше 50%. Установили, що в день обробки концентрація прогестерону в молоці корів, які позитивно чи негативно реагували на гонадотропін, позитивно корелювала (r=0,78) з кількістю жовтих тіл після суперовуляції. Тому рекомендують не обробляти донорів, у яких концентрація прогестерону в молоці менше 6 нг/мл на 8-й день статевого циклу, і здійснювати обробку тільки донорів з вмістом гормону більше 10 нг/мл.

Але є й інша точка зору. Був отриманий протилежний результат, який засвідчив, що рівень прогестерону в день першої гормональної обробки не впливає на кількість овуляцій та життєздатних ембріонів. Крім того виявили, що концентрація прогестерону в молоці донорів у період між початком індукції суперовуляції та ін’єкцією простагландину негативно корелює (r= -0,68) з виходом життєздатних ембріонів, який не залежить також від вмісту гормону в плазмі крові на 2-3 день еструсу.

Яєчники донорів будь-якого віку реагують на екзогенні гонадотропіни, але ефективність реакції різна. Так, стимулюючи суперовуляцію СЖК у телиць віком 6-7 місяців, отримали 40 яйцеклітин та 4 ембріона. Найкращі результати при індукції суперовуляції отримують від донорів молочних порід у віці 3-5 лактації, а м’ясних корів з середньою вгодованістю — у 6-8 років. Дані роботи Breuel K.F. et al (1991) підтверджують, що на вихід придатних ембріонів при суперовуляції впливає вік донора, доза ФСГ та їх взаємозв’язок.

Рівень суперовуляції та вихід придатних ембріонів залежать також від породи та лінії, з якої походить донор. Наприклад, донори симентальської породи більш схильні до суперовуляції, ніж корови чорно-рябої породи. На результати поліовуляції негативний вплив здійснює інбридинг, ефект якого проявляється при штучному осіменінні донорів. При чому інбредна депресія більш сильно виражена при віддалених ступенях спорідненості.

Вихід придатних ембріонів залежить від способу їх вимивання. Так, у 1979 р. при користуванні хірургічним методом від установлених овуляцій отримували 70% ембріонів, а нехірургічним — лише 20%. У вісьмидесятих та дев’яностих роках при нехірургічному вимиванні цей показник підвищився до 60-95%. Установлено, що на процес вимивання ембріонів впливають різні фактори: вік донора, конструктивні особливості катетера для вимивання, місце постановки його в матці, а також морфофункціональні особливості статевої системи і тип застосованого гонадотропного гормону. Так, після еструсу збільшується складчастість покривного епітелію та товщина залозистого, яка досягає максимальної на 7-10 день циклу. Одноразове введення пролонгованого ФСГ спричинює значне збільшення товщини призматичного епітелію матки і в 1,4 разу збільшення в полі зору мікроскопа кількості крипт в ендометрії. У донорів, які суперовулювали на 3-й день естрального циклу, в матці було 38% незапліднених яйцеклітин та дегенерованих ембріонів. На 7-й день були вимиті з яйцепроводів тільки 1,6% ембріонів на стадії 16 клітин, 65% містилися у краніальній, 23% у медіальній та 10% у каудальній частинах матки. Така локалізація ембріонів зумовлена варіабельністю строків початку, закінчення та тривалості овуляційного процесу і, звісно, буде впливати на їх вихід залежно від розміщення катетера в матці та за рахунок виходу незапліднених яйцеклітин. З метою збільшення кількості запліднених яйцеклітин та поліпшення якості ембріонів рекомендують осіменяти донорів з інтервалом 22-24 години через 48-50 годин після обробки простагландином, яку припиняють за 94-96 годин до вимивання, причому на кожне осіменіння використовують сперму з кількістю 6-10 млн. активних сперміїв у дозі.

Обробка донорів тканинними препаратами з вітамінами, вимивання ембріонів з використанням антибіотиків, розробка нових середовищ і попередня санація матки дозволяють збільшити їх імунологічний статус та вихід придатних ембріонів.

Використання аналогів гонадоліберинів або ЛГ ("Овогон-тіо") у схемах обробки донорів гонадотропними гормонами сприяє синхронній овуляції фолікулів та збільшує вихід придатних до пересадження ембріонів. Аналіз даних літератури засвідчує високу мінливість виходу придатних ембріонів при суперовуляції, зумовлену значною кількістю екзогенних та пов’язаних з ними ендогенних факторів. Тому залишається актуальною розробка способів корекції обмінних процесів у організмі донорів з метою збільшення виходу придатних до замороження та пересадження ембріонів.

На сьогодні приживлюваність пересаджених ембріонів у реципієнтів, як свідчать дослідження різних авторів, майже однакова, а в деяких випадках і перевищує рівень запліднюваності після першого штучного осіменіння самиць.

При трансплантації ембріонів ми маємо справу з додатковими як технічними, так і біологічними чинниками, що можуть негативно впливати на їх приживлення