Північна третина пустелі — регіон — складається переважно кам’янистими пустками і голими скельними полонинами з рідкими полями піщаних дюн і розсіяними по місцевості вивітреними горами.

Водотоки

Вода стікає в пустелю з внутріконтинентального плато. Пустелю перетинають лише дві цілорічні ріки: на кордоні Намібії з Анголою, і на кордоні з ПАР. Решта русел виповнюється поверхневими водами лише на нетривалий час раз на декілька років після того, як на внутрішньому плато трапляються особливо потужні зливи. В північній половині Намібу найбільші з цих потоків досягають океану, але на півдні між і Оранжевою рікою всі вони губляться в солончакових чи грязьових впадинах влеї (: vlei), перед пасмами піщаних дюн чи в проміжках між ними.

Деякі з русел мають постійний підземній стік, коли вода просочується в пісок і повільно тече під піском поверх шару водонепроникної породи. Цей підземний стік використовують для водопостачання прибережних міст. Зокрема, підземним стоком річки Кусейб, який перехоплюється в 40 км від морського берега, живляться і ; підземний стік річки , що губиться в дюнах, водоводом довжиною 130 км доставляється до порту в південній частині Намібії.

Ґрунти

Велика частина поверхні Намібу повністю позбавлена , являючи собою голу корінну породу; інші області покриті повзучими пісками. Ґрунти, що тут зустрічаються, як правило, дуже засолені, загіпсовані чи міцно зцементовані вапном; останні утворюють суцільну поверхневу кірку. Придатні для рільництва ґрунти існують лише в і на вдовж головних річок і подеколи заливаються повінню.

Клімат

В прибережній зоні дощі не випадають майже ніколи, але вологість повітря завжди дуже висока і знаходиться майже на рівні насичення. Холодна океанська течія , що тече з півдня удовж узбережжя, охолоджує повітря і створює . Холодне повітря, яке несе морським бризом вглиб континенту, утворює приблизно 300 м завтовшки, з туманом в нижньому шарі і гарячим та сухим повітрям нагорі.

Густі тумани та швидкі течії, характерні для цих місць, утруднюють судноплавство і призводять до численних корабельних аварій біля берегів пустелі. Особливо небезпечним виявляється ділянка узбережжя на південь від гирла , так званий . Це справжнє кладовище загиблих кораблів; корпуси деяких з них лежать на відстані до 50 м від води — пустельні вітри, які постійно несуть пісок в море, поступово зсувають берегову лінію на захід.

На узбережжі майже немає різниці між денними і нічними чи зимовими і літніми температурами; температура повітря тут рідко виходить за межи від 10 до 16єC. У внутрішніх областях пустелі літні температури сягають 31єC; лише в місцях, куди не досягає прохолодний морський бриз — з підвітряного боку дюн чи в глибоких каньйонах — спостерігаються температури вище 38єC, характерні для пустель низьких широт. Вночі у внутрішніх областях температура подеколи опускається до нуля. Щороку протягом декількох днів, як правило, навесні чи осінню, зі сходу налітає гарячий сухий вітер (місцеві жителі називають його берг, тобто «гірський»). Він підвищує температуру повітря вище 38єC над всією пустелею і приносить великі хмари пилу, які досягають океану і помітні навіть з космосу.

Рідкі дощі, як правило, випадають в виді коротких потужних злив. Щорічний рівень опадів на узбережжі дорівнює 13 мм і з просуванням вглиб континенту поступово збільшується, досягаючи рівня 52 мм біля підніжжя внутріконтинентального плато на східній межі пустелі. Але трапляються роки, коли дощів не випадає зовсім. Втім, внаслідок особливостей клімату вранці тут спадає дуже рясна , і для деяких видів рослинності і тварин вона є більш важливим джерелом вологи, ніж опади. Крайнього півдня пустелі іноді досягають зимові шторми, які вирують над південною Африкою в районі ; на високих південних горах подеколи випадає сніг.

2. Характеристика рослин

В пустелі можна виділити шість природних зон зі своїми характерними типами рослинності:

прибережна зона, де рослинність складається з , які більшість вологи отримують від туману і роси;

зона зовнішнього Намібу, практично позбавлена будь-якої рослинності;

степова зона внутрішнього Намібу, яка може бути голою роками, але після дощів покривається густим килимом невисоких трав, як однолітніх, так і многолітніх, що переживають посуху під землею у вигляді та ;

дюни внутрішнього Намібу, на яких може рости несподівано багате різноманіття чагарників і високих трав;

долини найбільших річок, удовж яких можуть рости великі дерева, зокрема ;

південна зона зимових дощів, де ростуть чагарники, які здатні витримувати літню посуху.

Тумбоа (Welwitschia mirabilis)

Welwitschia mirabilis

Одна з найдивовижніших місцевих рослин — тумбоа, чи (Welwitschia mirabilis), росте в північній частині пустелі. Вельвічія відрощує лише два гігантських стрічкоподібних листя, що повільно ростуть все її життя, яке може сягати 100 років і більше, але рідко перевищують 3 м завдовжки, тому, що постійно стираються вітром, який роздирає листя на вузькі смуги і переплутує їх. Листя кріпляться до , який нагадує велетенську редиску конічної форми від 60 до 120 см в діаметрі, і стирчить з землі на 30 см. вельвічії уходять в землю на значну глибину. Вельвічія відома своєю здатністю рости у надзвичайно сухих умовах, використовуючи росу і туман як основне джерело вологи. Вельвічія — рослина для північного Намібу — зображена на державному гербі Намібії.

(Acanthosicyos horridus)

В трохи вологіших місцях пустелі зустрічається інша визначна рослина Намібу — (Acanthosicyos horridus), ще один місцевий ендемік, що росте на піщаних дюнах. Її плоди становлять харчову базу і джерело вологи для різноманіття тварин, які зазвичай не спроможні вижити у пустелі — від африканських до і .

Намра (Acanthosicyos horridus) —