В межах Передкарпатського крайового прогину виділяють дві структурні зони: Внутрішня і Зовнішня.

На Бистрицькому межиріччі трапляються 5-6 м галечників зі світло-сірого пісковика з домішкою кременів, яшм і кварцитів. Алювії є майже на всіх межиріччях, зокрема 160-метрова тераса річки Бистриці Надвірнянської. Алювій складений з двох шарів. Нижня частина розрізу виявлена валунно-галечними утвореннями, верхня - супіщано-суглиниста. Суглинки, що перекривають галечники, темно-сірі, буруваті, з лінзами піску, подекуди гравію, дуже тріщинуваті, вивітрілі. Їх потужність невелика - 5-7 м, рідко більше.

У Передкарпатті найбільше розвинуті делювіальні відклади на межиріччях майже всіх річок поблизу гір. Відклади складені жовтими, жовтувато-сірими, жовтувато-бурими і палевими суглинками з незначною домішкою піщаного та глинистого матеріалу. Елювіальні утворення дуже поширені. За літологічним складом виділяються такі відміни елювію: брилово-щебнистий, щебнисто-глинистий і глинистий.

3.3. Геоморфологія.

Ускладнений долинно-балковими формами флювіально-акумулятивний рельєф дуже поширений у Передкарпатті. Річка Бистриця Надвірнянська винесла з Карпат величезну кількість уламкового матеріалу.

Поблизу Карпат відкладався найбільш грубоуламковий, але все ж таки обкатаний матеріал, який утворив алювіальні та флювіогляціальні товщі валунко-галечників та гравійно-суглинистих відкладів, що перекрили грубою (20-40) поволокою більшість площі Передкарпаття. Внасліідок тектонічних рухів та кліматичних змін на річках Передкарпаття утворилося 7 терас.

Сьома, шоста - тераси, що утворені алювіальними та флювіогляціальними відкладами карпатських річок мають спільні риси: а) їх покривний характер, поширення на вищих поверхнях сучасних вододілів, що свідчить про їх велику водність порівняно з сучасними ріками; б) наявність потужних галечників в основі терасових покривів, які перекриті з поверхні плащем безлесових суглинків; в) забарвлення галечників сполуками заліза; г) наявність у галечниках добре обкатаних кременистих порід: яшм жовтого і рожевого кольорів.

Цими рисами акумулятивні річкові відклади суттєво відрізняються від молодших і менш потужних відкладів, і простягаються вузькими смугами вздовж річок, утворюючи схили їх долин. Отже, молодші відклади мають характер не покривів, а терас, які теж складені галечниками з карпатських і подільських порід і перекриті суглинками, часто лесовидними. Такими молодшими терасами є п'ята, четверта, третя, друга, перша і заплава..

П'ятя та четверта тераси в долині трапляються невеликими фрагментами. Третя - добре виявлена : вона широка ( досягає кількох кіілометрів), утворюючи улоговину - Бистрицьку. За складом вона справжня акумулятивна, утворена товщею ( 15-20 м ) галечників, перекритих нелесовими суглинками. Друга тераса має набагато меншу ширину; висота 6-8 м. Потужність алювію невелика ( 4-6 м ), отже, вона цокольна.

Першу терасу можна назвати частково високою заплавою, тому що під час паводків її затоплює. Вона є досить широка.

Заплавні відклади ( алювіальні ) залягають на цоколі з корінних порід, в який врізаються русла річок, але в районих Бистрицької улоговини потужність заплавного алювію зростає, а сама заплава значно розширюється.

3.4. Грунти.

На даній території переважають лучно-болотні, та дерново-підзолисто-глеєві та дернові грунти.

Дерново-підзолисто-глеєві грунти на Передкарпатті утворюють основний фон на середніх та високих терасах.

Характерна риса цих грунтів - чітка диференціація на горизонти за підзолистим тилом. Гумусовий горизонт - безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину від 2 до 25 см. Має велику щільність, призматичну структуру, інтенсивне утворення мінералів ( окиси Al та Fe). Він в'язкий, липкий, здатний до набухання. Глибина елювіального горизонту від

20-30 см до 78-80 см.

В умовах надмірного зволоження грунти надмірно зволожені і оглеєні, що відбивається на фізико-хімічних властивостях і знищує родючість. Вони дуже вилуговані, бідні основами і валовими запасами поживних речовин, бідні на перегній ( 1,0-2,5 % ).

Лучні грунти поширені в заплавах і двох надзаплавних терасах Бистриці. Вони утворились під лучною рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня грунтових вод. Вони мають добре розвинений профіль. Гумусовий горизонт сягає 20-40 см. Він темно-сірого кольору, дрібно-зернистої структури, ущільнений. В лучних грунтах міститься 3,1 % перегною. Реакція грунтового розчину середньо- або слабокисла.

Лучні грунти мають досить високу родючість. В місцях, де їм не загрожує

змив паводками єх використовують під городні чи зернові культури, але переважно, як природні кормові угіддя.

Лучно-болотні грунти залягають у заплавах річок. В них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю нагадують лучні грунти. Гумусовий горизонт сягає не глибше 20 см. Характерні високою родючістю, містять 5,3 % гумусу, навіть до 8 %. Реакція грунтового розчину слабокисла, гідролітична кислотність невисока.

Використовують як високопродуктивні кормові угіддя ( сіножаті), іноді під овочеві культури.

3.5. Поверхневі води.

Бистриця бере свій початок на північних схилах Карпатських гір, має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну - понад 2520 км2 . Конфігурація річкової системи ріки має своєрідний характер.

Власне Бистриця, невелика за довжиною ріка (17 км), є наче стовбуром, який розгалужується біля села Вовчинець на три вітки-річки: Бистрицю Надвірнянську, Бистрицю Солотвинську і Ворону, витоки яких починаються у Карпатах. Всі три ріки в своїй середній і нижній течії протікають через орографічну різно виражену Бистрицьку улоговину. Найбільша ріка - Бистриця Надвірнянська (94 км) ; площа водозбору - 1580 км2 , густота - 1,2 км2, яка бере початок на північному схилі гори Чорна Клева на висоті 1600 м. Найбільші її притоки - Салатрук, Довжинець, Земниця, Горохолина та інші.

Найвищий за розташуванням населений пунк в долині ріки - село Бистриця, а найбільший - село Зелена. Майже до села Пасічна долина вузька, береги високі, схили