Біолокація
Біолокація і парапсихологія.
Феномен біолокації – “лозоходство” – використовується дуже давно. І більше 100 років вчені не можуть точно відповісти на запитання: “Що являє собою, з точки зору науки, цей феномен? Які його закономірності?”
Перш за все потрібно відмітити, що біолокація відноситься до області парапсихології, точніше, до розділу її “сверхчувственные восприятия”.
До надчуттєвих сприйнятів відносяться:
телепатія – читання думок, дія на відстані (духовне лікування на відстані, загально по схемі: людина – людина, людина – тварина, людина – рослина);
радіестеція – одна з назв біолокації;
психометрія –телеметрія (читання пам’яті “мертвої”матерії);
регресія – спогади минулого;
світлобачення – сприйняття теперішнього, пізнання минулого, погляд в майбутнє.
Зразу можна замітити, що феномен біолокації в цій системі займає друге місце після телепатії, що говориь про його значимість серед інших почуттєвих сприйняттів.
Тепер познайомимося з тим, як можна використовувати біолокацію.
Отвес і лоза – наші помічники – можуть представити можливість получити відповіді на різні питання, позволяють получити відомості з минулого, теперішнього і майбутнього. Вони можуть розгорнути характер людини, наявність в неї хворіб. Біолокаційні індикатори використовують в пошуку захованих або загублених предметів і об’єктів, археологічних речей. Це далеко не повний список того, що можна дістати за допомогою біолокації.
Тепер розглянемо питання, що ж таке біолокаційний ефект? Яке визначення слова “ біолокація”? На даний час таких визначень декілька.
Ось, наприклад, як визначає біолокацію видатний вчений А.П.Дубров. “Біолокація означає можливість людини визначати наявність яких-небудь об’єктів за допомогою простого індикатора – рамки або маятника – груза на нитці”.
Біолокаційний ефект – це повернення рамки в руках людини, яка має сенсорну чуттєвість, коли вона проходить над аномальними зонами. До таких зон відносяться місця, де під землею проходять водні вени.
Аномальні зони можуть бути природного походження, так і штучно створені людиною. Це різні комунікації (труби, електричні і телефонні кабелі, шахти і тунелі метро), підземні сховища нафти і газу тощо. Ось над всіма цими аномальними зонами у оператора і буде відклонятись індикатор, тобто проявлятись біолокаційний ефект, який і лежить в основі універсального методу діагностики.
Як оволодіти біолокацією?
Здібності людини до біолокації закладаються ще при народженні. В деяких випадках ці здібності передаються по спадковості. Так проявляють свої здібності екстрасенси і цілителі. В більшості ж випадків їх потрібно розкривати і розвивати майбутніми підготовками.
Практика показала, що простими предметами біолокації, якими можна користуватися в будні, можуть оволодіти 8 чоловік з 10, при великому бажанні і систематичних тренуваннях.
Яким же методом можна заздалегідь оприділити, чи зможе дана людина оволодіти метедом біолокації?
В дійсності це питання зводиться до того, наскільки в даної людини в даний час розвинуті екстрасенсорні можливості.
На початку нашого століття в Росії з цією метою використовували один практичний метод. Спосіб носив назву “Дослід з ланцюгом”.
Для проведення цього досліду брали цепочку від кишенькового годинника: золоту, срібну або нікелеву, і пропускали її між великим і вказівним пальцями руки на довжину не більше 16 –17 см. Потім обиралась точка опори для руки. Декілька хвилин чекали, поки цепочка зупиниться і прийде в стан повної нерухомості. Дальше другою рукою клали на столі під кінцем висячої цепочки який-небудь метал: золото, срібло, залізо, цинк і спостерігали, як веде себе цепочка.
В тих людей, які мали дар “водоискателя”, кінець цепочки починав правильно махатись, причому швидкість поступово збільшувалася. Через декілька хвилин, якщо цепочка знаходилась в правій руці (не рухаючи цією рукою), дослідник клав на неї свою ліву руку. В цьому випадку цепочка зразу ж припиняла махатися і починала обертатися по кругу по ходу годинникової стрілки. Те ж саме можна було зробити, помінявши руки. В цьому випадку хід цепочки замінявся на протилежний.
В наш частако ж є один метод визначення можливостей людини до біолокації. Він носить назву “самотестування”.
Вправа виконується наступним чином. Бажаючому навчитися біолокації дають в руки 2 рамки Г-подібної форми з любого металу. Йому пояснюють, що тримати їх потрібно в злегка стислих кулаках, щоб рамки могли свобідно повертатися (пальці не стиснуті). Руки тримають на рівні поясу, на ширині плеч. В такому положенні кандидат на навчання повинен пройти легко через дверний прохід кімнати. Якщо в той момент, коли людина з рамками в руках буде переступати через поріг, рамки в його руках повернуться (не має значення в яку сторону), або почнуть сходитися, значить він пройшов провірку і в нього є можливість починати заняття по біолокації.
Якщо рамки при проходженні через поріг залишаться нерухомі, то така людина не може займатися біолокацією в даний час. Потрібно почекати місяць – другий і провести знову самотестування. Бувають випадки, коли при повторній провірці можливостей рамки починають рухатись. Але це досить рідке явище.
Біолокаційні індикатори.
В біолокації використовується багато різних індикаторів. Але всі вони мають одну і ту ж роль – являються стрілками прибору. А сам прибор – це людина.
Із всіх видів індикаторів найбільш підходящими для початкового навчання являються рамки і маятники.
Одним з перших індикаторів, які прийшли до нас із стародавності, являється “чарівна лоза”. Вона виготовлялася із виноградного прутика, вишні, ліщини, глоду і служила людям для пошуку води під землею тощо. Ця лоза була дерев’яна, але поступово була замінена на металічну. Матеріалом може бути любий метал, крім чистої міді і алюмінію.
На даний час біолокаційні індикатори виготовляють самої різної форми. Але, незалежно від форми, кожний індикатор повинен мати таку конструкцію,
