Морфологія і спосіб життя

Імаго. Голова в спокої (рис1, 1.2) у імаго всіх пильників та рогохвостів направлена щелепами вниз. Боки голови зайняті крупними фасетковими очима, зверху розміщуються 3 простих очка, а спереду між очима – вусики; на нижньому краї голови знаходяться наличник і ротові органи. Топографічно поверхня голови поділяється на тім’я, тім’яну площадку, щоб, щоки, скроні та потиличну поверхню (рис.1,1.2); нижня частина лоба позначається звичайно як обличчя, а частини голови, прилеглі до складних очей спереду і ззаду, відповідно як внутрішні й зовнішні орбіти.

Задня („потилична”) поверхня голови часто відділена від скронь (а знизу від щік і зверху від тім’яної площадки) т. зв. потиличним кілем, але строго морфологічно під потилицею в Symphyta cлід розуміти лише вузьку смугу над потиличним отвором, що переходять дорсально в тім'яну площадку. З решти структурних особливостей будови голови слід відмітити т. зв. лобне поле – звичайно п’ятикутну площадку розміщену вище від основ вусиків. Спереду ця площадка обмежена зазвичай нижньолобним валиком, перед ним можуть знаходитися непарна срединна (чи надвусикова) ямка і надвусикові горбики (рис 1,2). Латеральніше від лобного поля часто наявні надвусикові боріздки, що знизу переходять у вусикові впадини. В нижній частині надвусикових борідок можуть розміщуватися верхні тенторіальні ямки, а нижче вусикових впадин, в верхньобокових кутах наличника знаходяться передні тенторіальні ямки (на відміну від верхніх текторіальних ямок вони мають вигляд не просто заглиблень, а отворів).

Ротові органи у Symphyta складаються, як в інших перетинчатокрилих, з верхньої губи, жвал (мандибул), нижніх щелеп (максил) з нижньощелепними щупиками і нижньої губи з нижньогубними (чи лабільними) щупиками; нижні щелепи й нижня губа зливаються в лабіомаксилярний комплекс. Вусики чи антени складаються з 2 базальних члеників (скапуса і педицелюса) та джгутика. У Symphyta жгутик може бути гетеро- чи гомоном ним (нитковидним, щетинковидним, пилчастим, гребінчастим, перистим, булововидним) і може включати від 1 до 40 члеників. Вусики з потовщеним і подовженим 3-м члеником характерні з сучасних груп тільки для род. Xyclidae. За Расніциним (1969), такі „ксилоїдні” антени є вихідними для всього ряду.

При вимірюванні голови часто використовують ряд скорочень. Відстань між внутрішніми краями задніх очок позначають як POL, відстань від заднього очка до краю складного ока – OOL, а відстань від заднього очка до потиличного кіля чи заднього краю голови як OCL.

Груди (рис1,3-6). У Symphyta груди складаються з 3 сегментів: передньогруди, середньо груди і задньогруди; І тергіт черевця в них не увійшов до складу грудей. Церві кальні склерити злиті в перетинчастокрилих з проплеврами, спереду вони безпосередньо зчленовуються з головою, а ззаду в передніми тазиками (рис. 1,6). По середній лінії ці склерити можуть бути зімкнуті чи широко розділені, що характеризує іноді крупні таксономічні групи. Простернум (чи базі стеркум) відносно невеликій і розділений по середній лінії швом; в дійсності він являє собою, швидше за все, не стерніт, а нижні частини плейритів передньогудей, що злилися. Вся стерно плевральна область передногрудей відділена від середньо грудей і передньоспинки широкою мембраною; в результаті передні ноги, а також голова отримають значну свободу рухів. Передньоспинка (чи пронотум) часто з’єднана з середньо спинкою нерухомо, форма передньосинки використовується для характеристики родин і надродин Symphyta.

Середньогруди включають середньо спинку (мезонотум) і мезоплеври, розділені косим плевральним швом на мезепістерми та мезепімери (рис. 1,5). Власне стерніти грудних сегментів у перетинчастокрилих майже повністю редуковані, але за традицією нижня частина мещепістерн (преспістерни) позначається як мезостернум. Від решти частини мезоплевр мезостернум часто відділений ясно розвинутим швом, відрізняється скульптурою чи характером опушення. Передня частина мезоспістерн іноді відділена боріздкою і носить назву препектус (престернум, епікнеміум). Зверху, між передньо- й середньо грудьми розміщується дихальце, а ззаду від нього склерит трикутної форми – так званий параптерум (постпіракулярний склерит, перша базаляре), у Megalodontoided він відсутній. Мезапімери значно вужчі за мезоепістерни і часто розділені швом на верхню частину (анепімери) і нижню частину (катепімери). Тергіт середньогрудей складається з середьоспинки (мезонотума) і вузького мезопостнотума (рис. 1,4). Середньо спинка розділена системою швів (V-подібним, парапсидальними і повздовжнім) на ряд ділянок – прескутум (чи серединні лопасті середньоспинки), скутум (бокові лопасті середньоспинки) і скутеллюм (щитик). Деколи буває розвинутий ще додатковий поперечний шов, що проходить попереду щитика, а в деяких групах задня частина щитика відділена швом і носить назву посттергіт.

Задньогруди розвинені значно слабше за середньгруди. На задньоспинці (рис.1,4) добре помітний щиток задньогрудей (задньощиткок); метапостнотум звичайно добре розвинутий; біля переднього краю задньоспинки розміщуються ценхрі – парні, звичайно шкірясті пластинки, що несуть мікроскопічні гачки, на котрих фіксуються складені крила. Ценхрі є у всіх Symphyta, відсутні вони тільки в Cephidde.

Ноги складаються з тазика, вертлугів, стегна, гомілки й лапки. Вертлуг подвійний, його дистальний членик являє собою відособлену частину стегна. Гомілки майже завжди несуть 2 вершинні шпори, а іноді і декілька передвершинних шпор. Одна з вершинних шпор передніх гомілок звичайно дещо модифікована і разом з 1-м члеником лапки служить апаратом для чистки антен. Лапки майже завжди 5-членикові. Останній членик несе непарну присоску і 2 кігтики. Непарні присоски(пульвіли) є і на вершинах решти члеників лапки. кігтики можуть бути простими, тобто без зубчиків, з невеликим перед вершинним зубчиком, розсічені, а іноді, крім того, і з загостреною базальною лопастю (рис.3,5-9).

Крила добре розвинені майже у всіх Symphyta; серед палеарктичних видів