Для багатьох комах також характерний післязародковий роз-виток з метаморфозом. У деяких з них відбувається розвиток з неповним перетворенням, коли личинка після кожного чергового линяння стає більш подібною до дорослої комахи (сарана, клопи, таргани), у інших -г з повним перетворенням, коли личинка (гусінь) посиленно живиться, росте, потім перетворюється на не-рухому лялечку, з якої через певний час виходить доросла ко-маха (метелики, жуки, бджоли тощо). Останній спосіб розвитку забезпечується складною перебудовою організму на стадії лялеч-ки, яка контролюється ендокринною системою комахи. Існування в природі післязародкового розвитку з повним перетворенням дозволяє розширити кормову базу тварини і зменшити конку-ренцію між дорослою формою та її личинкою за місце й їжу.

У окремих тварин спостерігається розмноження личинок (печінковий сисун тощо). У цьому випадку в тілі личинки утво-рюється яйцеклітина, яка розвивається партеногенетично. Таке явище інтенсифікує розмноження.

Основними подіями післяембріонального розвитку є ріст, ста-теве дозрівання, старіння, регенерація. Важливою особливістю он-тогенезу організму є процеси його росту. Ріст — це поступальна зміна показників маси і розмірів організму. Ріст відбувається внаслідок розмноження клітин, збільшення їх розмірів (м'язові клітини, відростки нервових клітин), збільшення кількості міжклітинної речовини. При цьому диференціюються клітини і здійснюється формоутворення організму. Програму росту закодовано в генотипі, але до деякої міри вона може бути змінена чин-никами навколишнього середовища.

У більшості тварин ріст визначений, тобто відбувається до . визначеної межі і закінчується в певному віці Наприклад, у чо-ловіків — в 25—26 років, у жінок — у 19—20 років. Невизначений ріст продовжується протягом всього життя організму (наприклад, у риб, молюсків). У рослин ріст також триває все життя і конт-ролюється фітогормонами і інгібіторами росту. Ростові процеси у рослин лежать в основі їх рухів, але деякі органи рослин (плоди, листя) мають визначений ріст.

Інтенсивність і час протікання ростових процесів у тварин контролюються низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Зовнішні чинники, які впливають на ростові процеси, — це умо-ви живлення, фізичні і нервові навантаження, кліматичні чинни-ки, фонова радіоактивність середовища, концентрація кисню в повітрі, температура тощо. Вплив зовнішніх чинників ре-алізується завдяки нервовій і ендокринній системам. У системно-му контролі росту у хребетних важливу роль відіграє гормон ро-сту, виведення якого з гіпофіза контролюється гормонами гіпоталамуса. Але це не єдиний гормональний регулятор росто-вих процесів. У їх регуляції беруть участь тироксин (гормон щи-товидної залози), кортикостероїди, інсулін, статеві гормони тощо.

Одним з процесів, який також відбувається в онтогенезі, є регенерація — відновлення організмом втрачених або ушкодже-них органів і тканин, а також поновлення цілого організму з його частини. Розрізняють фізіологічну регенерацію — заміщення структур, втрачених у процесі життєдіяльності (онов-лення епідермісу та інших епітеліїв, клітин крові тощо), і репа-ративну регенерацію — відновлення випадково ушкоджених чи втрачених структур. Прісноводну гідру, або планарію, можна розрізати на десятки шматочків, кожен з яких здатен регенеру-вати цілу тварину. Рослини саме таким чином розмножуються живцями. У хребетних тварин є фізіологічна регенерація. Репаративна регенерація може відбуватися в більшості тканин, мо-жуть регенерувати і деякі органи, наприклад шкіра, частини кісток, хрящів, відростки нервових клітин тощо. Регенерація здійснюється за рахунок так званих стовбурових клітин, які здатні розмножуватись і диференціюватись під дією гормонів і тканинних чинників росту. У деяких органах рослин є вже ди-ференційовані камбіальні клітини, за рахунок яких відбувається регенерація. Іноді здійснюється внутрішньоклітинна регенерація за рахунок поліплоїдії і збільшення розміру клітин. Такий тип регенерації є в печінці, нервовій тканині. Розробка методів поси-лення регенераційної здатності має велике значення в медицині, садівництві тощо.

Закінчується онтогенез старінням і смертю органівму. Старіння — вікові зміни, що закономірно виникають в процесі онтогенезу, починаються задовго до старості й знижують адап-тивні здатності особини та збільшують ймовірність смерті. Є багато гіпотез старіння. Одні з них пояснюють старіння його гене-тичною запрограмованістю. Таким чином, на визначених етапах онтогенезу змінюються адаптивні здатності організму. Інша гру-па гіпотез пов'язує старіння з накопиченням мутацій у клітинах, що також спричинює зниження пристосувальних здатностей ор-ганізму до умов середовища. Виникнення порушень у клітинах і органах обумовлює зміни поведінки, працездатності особини, зниження стійкості до пошкоджуючих чинників тощо. Вікові зміни є причиною багатьох хвороб і смерті особини. Причини старіння вивчає наука геронтологія. Профілактикою старіння у людини займається геріатрія.

Прикладні завдання біології індивідуального розвитку — на-уки, яка вивчає проблеми онтогенезу, дуже важливі Зараз ство-рені передумови, що дозволять розв'язати багато проблем меди-цини і сільського господарства. Ембріологи виносять великий вне-сок у розробку і удосконалення методів штучного розмноження тварин, а інколи й людини. Штучне запліднення ікри в риб-ництві, осіменіння сільськогосподарських тварин збереженою у замороженому вигляді спермою високопродуктивних самців ста-ли звичайним явищем. Розроблено методи стимулювання дозрівання великої кількості ооцитів для одержання яйцеклітин у тих випадках, коли їх кількість обмежена. Це важливо не тільки для вирішення проблем тваринництва. Ці методи можна використати для збільшення чисельності диких тварин, зокрема рідких та зникаючих. Створено технологію культивування яйцеклітин, їх запліднення та імплантування зародка в матку ссавців. Такий прийом використовують і в медичній практиці, Так надають допомогу жінкам при деяких формах безпліддя. За-вдяки такому методу в Україні народжено вже декілька сотень дітей. Можливо, буде вирішено завдання клонування тварин з високими продуктивними якостями методом одержання великої кількості однояйцевих близнюків та іншими методами. Маніпулювання ембріонами використовують і для вирішення ме-дичних проблем. Так, клітини зародків застосовують для імплантації при