РЕФЕРАТ

на тему:

Пауль Ерліх

ПЛАН

Вступ

1. Пауль Ерліх – як видатний вчений мікробіолог

2. Створення гуморальної теорії імунітету

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ерліх Пауль (Ehrlich, Paul) (1854–1915), німецький лікар і бактеріолог. Лауреат Нобелівської премії 1908 по фізіології і медицині за роботи з імунології (разом з І.І.Мечниковим). Народився 14 березня 1854 у Штрелені (Сілезія). Учився в університетах Бреслау, Страсбурга, Фрейбурга і Лейпцигу. У 1878 одержав ступінь доктора медицини.

Пауль Ерліх відомий своїми роботами в галузі гематології, імунолошії і хіміотерапії.

Починаючи з 1891 Ерліх займався пошуками способів лікування інфекційних хвороб за допомогою хімічних речовин, здатних придушувати життєдіяльність збудників захворювань.

Ерліх передбачив автоімунітет і назвав його «horror autotoxicus».

1. Пауль Ерліх - як видатний вчений мікробіолог

Студентом почав вивчати розподіл і фіксацію різних хімічних речовин в організмі. У 1878 став асистентом медичної клініки Шарите в Берліні. Займався вивченням специфічного прижиттєвого фарбування різних тканин і кліток, знайшов, що за допомогою анілінових барвників можна досліджувати процеси подиху в інтактних тканинах.

Книга Ерліха Потреби організму в кисні (Das Sauerstoff-Bedurfnis des Organismus, 1885) стала класичною працею в області вивчення окислювально-відновних процесів.

Ерліх знайшов дві різні форми лейкоцитів, установив роль кісткового мозку в кровотворенні, відкрив так називані гладкі клітки, провів численні дослідження в області гістології нервової системи. У 1883 розробив спосіб фарбування туберкульозних бацил.

У 1890–1895 Ерліх працював у Р.Коха в Інституті інфекційних хвороб у Берліні. Розробив метод визначення активності антитоксичних сироваток і вивчення взаємодії «антиген – антитіло» in vitro. Створив теорію «бічних ланцюгів», що зіграла велику роль у розвитку імунології. У 1896 заснував і очолив Інститут по вивченню і перевірці сироваток у Штеглиці. У 1899 Інститут переїхав у Франкфурт-на-Майні, який одержав назву Інститут експериментальної терапії (нині імені Ерліха).

Починаючи з 1891 Ерліх займався пошуками способів лікування інфекційних хвороб за допомогою хімічних речовин, здатних придушувати життєдіяльність збудників захворювань. Ввів у практику лікування чотириденної малярії барвником метиленовим синьої, запропонував використовувати трипановий червоний для лікування трипаносомозу.

Особливе значення мали роботи Ерліха по лікуванню сифілісу органічними сполуками миш'яку. У 1907 Ерліх повідомив про відкриття арсфенаміна (похідного арсенобензола), ефективного засобу проти сифілісу, що учений назвав сальварсаном (від лат. salvatio – порятунок). Речовина відома також за назвою препарат 606, оскільки було 606-м по рахунку з випробуваних Ерліхом сполук. Незабаром з'явився і неосальварсан, чи препарат 914.

Відомі роботи Ерліха по злоякісних пухлинах. Учений створив ряд методів експериментального одержання пухлин у тварин, установив появу імунологічних реакцій після їх розсосуванню.

Ерліх був нагороджений медаллю Лібіху й обраний почесним членом Німецького хімічного суспільства. Умер Ерліх у Бад-Хомбурге 20 серпня 1915.

2. Вчення П.Ерліха

про гуморальний імунітет і похідні знання

У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915) противомікробні речовини крові автор назвала терміном "антитіло" (по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном "korper" — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха "відвідало" глибоке теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що він назвав "бічними ланцюгами". Як ми тепер знаємо, це саме так, і "бічні ланцюги" Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх "застосував" до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію імунітету.

Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної (П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і сприяв розвитку імунології як науки.

Протягом усіх цих 30 років прихильників клітинної теорії було набагато менше, ніж прихильників гуморальної, по тій простій причині, що методи роботи з клітками в багато разів більш трудомісткі, ніж методи реєстрації реакцій антиген — антитіло в розчинах.

Але в кінцевому рахунку усі прийшли до того усвідомлення, що всяка імунна відповідь є клітинний. І.І.Мечников і його учні не могли вербально парирувати "видимі неозброєним оком" аргументи "гуморалістів", але вони працювали експеримен-тально і публікували статті за статтею, у яких показива-ли, що між наявністю бактерицидних субстанцій у крові і захищеністю організму від інфекційної хвороби часто немає кореляції. Зате є кореляції між резистентністю до хвороби і здатністю фагоцитів убивати бактерій (наприклад, у випадку anthrax).

Учні І.І.Мечникова поставили експеримент із приміщенням бактерій у капсулу з фільтрувального паперу, що пропускала антитіла і комплемент, але не допускала до бактерій фагоцити: у результаті мікроби залишилися вірулентними!

Англійські вчені А.Райт і С.Дуглас (Almroth Wright, S.R.Douglas) фактично возз'єднали теорії Мечникова і Ерліха у своєму дослідженні феномена, що вони назвали опсонізацією, що полягала в тому, що в присутності антитіл фагоцитоз мікробів істотно підсилюється. Орsрnеіn по-грецьки — робити смачним (антитіла роблять мікробів "смачними" для фагоцитів).

Серед друзів А.Райта був Бернард Шоу, що написав п'єсу "The Dосtоr's Dilemma" по мотивах професійної суперечки прихильників І.І.Мечникова і прихильників П.Ерліха. Члени академії наук Швеції в 1908 р. обом, І.І.Мечникову і П.Ерліху, присудили вищу учену нагороду — Нобелівську премію.

Антитіла виробляються макроорганізмом при влученні в нього чужорідних агентів — антигенів. Антитіла відносяться до глобулінової фракції крові, тому їхній ще називають імуноглобулінами і позначають символом ^. Антитіла синтезуються плазматичними клітками. Ig відносяться