В середині ХYІІІ ст. серед вчених біологів вже існувала задача створення природної класифікації живих форм, хоча ідея органічного зв’язку пізнання сутності живого з його розвитком ще не була домінуючою.Характерним чином методологічне осмислення розвитку живого як його суттєвої особливості відбулося в ембріології ХYІІІ ст., де існували дві протилежні методологічні концепції – преформізму і епігенезу. Їх засади були принципово відмінними. Так, преформісти (Ш. Бонне, А. Галлер та ін.) спиралися на абстрактно-споглядальну позицію і вважали, що проблема ембріонального розвитку має бути розв’язана з позицій загальних принципів буття. І тому, надавали перевагу абстрактно-раціональному підхід, вважаючи емпіричні дослідження несуттєвими. Навпаки, прибічники епігенезу надавали переважного значення емпіричним дослідженням, оскільки вважали, що організм “структурується” з безформної маси. Наприклад, К.Вольф розглядав епігенез як результат дії двох суттєвих початків – сили, що регулює “поживні соки”, і “здатності їх до затвердіння”. Епігенетики відмовились від ідеї господнього творіння і поставили проблему походження життя і його розвитку. К.Вольф зробив геніальне припущення про можливість виникнення живого, що зароджується з неорганічних речовин.Починаючи з середини ХYІІІ ст. концепції трансформізму широко розповсюдились в біології. Припущення мінливості видів в певних межах під впливом зовнішніх умов, на підставі гібридизації стало майже загальним моментом в методологічних підходах цього часу. Трансформізм, що виходив з узагальнення величезної кількості емпіричних фактів підійшов до проблеми існування глибинних, суттєвих взаємозв’язків між біологічними видами та родами. Але сутність цих зв’язків ще не була зрозуміла і висвітлена відповідно до специфіки біологічних об’єктів. Розв’язання такої задачі потребувало переходу до методології еволюціонізму.

Методологічними прообразами теорії еволюції дослідники вважають ламаркізм, катастрофізм і уніформізм.

Перша розгорнута концепція еволюції органічного світу належить Ж.-Б. Ламарку. Будуючи її вчений взяв до уваги такі суттєві факти, як існування різновидів, що займають проміжне положення між двома видами; зміну видових форм при переході їх в інші географічні умови; труднощі класифікування близьких видів, факти гібридизації; вивчення палеонтологічних матеріалів, зміни окультурених рослин і одомашнених тварин. Наведені дані Ламарк осмислює на певних методологічних засадах. Так, він вважає за важливе розглядати зміни біологічних форм в часі. Отже, час уявляється як фактор еволюції. Крім того, що є також принциповим, розвиток живого Ламарк розглядає як природний процес від нижчих до вищих форм. По новому також вчені кваліфікують роль середовища в існуванні біологічних форм. А саме: природне довкілля є суттєвим фактором еволюції живого. На підсумок, Ламарк сформулював еволюційну концепцію, яка базувалась на таких принципах:

Принцип градації (прагнення досконалості, підвищення організації).

Принцип прямого пристосування до умов зовнішнього середовища, що здійснювалось через 2 закони: 1 – закон зміни органів під впливом тривалого тренування, 2 – закон наслідування новими поколіннями таким чином набутих змін.

Концепція Ламарка стала історичною варіацією втілення методології еволюціонізму в біології ХYІІІ ст. Хоча йому не вдалося розв’язати такі серйозні проблеми як відношення спадковості і мінливості, як проблеми телеологічності органічного світу та інші.

Утвердження методології еволюціонізму як адекватної специфіки біологічних об’єктів пов’язано з еволюційною теорією Ч.Дарвіна. Узагальнивши величезний емпіричний матеріал, вчений навів ці узагальнення в своїй фундаментальній роботі “Походження видів” (1859). Треба сказати, що еволюційні ідеї вплинули на становлення Ч.Дарвіна як дослідника і теоретика біології. В своїй творчості він спирався на уявлення про пізнаваність законів природи, можливості їх пояснення на основі спостереження. Ч.Дарвін у вихідних засадах своєї теорії заперечував креаціонізм і телеологію, а також антропоцентризм, розглядаючи людину як ланку єдиного еволюційного процесу органічного світу.

Свою теорію еволюції органічного світу Дарвін створює на основі певних трактувань спадковості і мінливості і їх взаємозв’язку. Треба зауважити, що і Ламарк виходив із уявлення про важливу роль цих факторів для еволюції – саме вони лежать в основі пристосування виду до середовища. Ламарк вважав, що пристосувальна мінливість наслідується і це призводить до появи нових видів. Дарвін розумів, що безпосередньо зв’язувати спадковість, мінливість і пристосування не можна. Тому, зв’язок спадковість – мінливість вчений розглядає як опосередкований, вводячи 2 важливі ланки.

Перша пов’язана з уявленням про “боротьбу за існування”. Вона є наслідком того, що кожен вид продукує більше особин, ніж здатне витримати середовище, чи самі вони здатні вижити з інших (внутрішньобіологічних) обставин.

Дарвін вводить уявлення про 2 види мінливості. Перша проявляє себе як здатність всіх особин даного виду в певних умовах зовнішнього середовища однаковим чином реагувати на ці умови (кліматичні, енергетичні та інші). Тобто, йдеться про адаптивну модифікацію і такі зміни не наслідуються. Другий тип мінливості – зміни, що носять спадковий характер. Тому, відмічав Ч.Дарвін, незначні відмінності в подальших поколіннях підсилюються. Отже, в другому випадку йдеться про мутації. Ч.Дарвін підкреслював, що головну роль в еволюції відіграє саме другий тип мінливості. Друга ланка, що пов’язує уявлення про спадковість і мінливість і відрізняє еволюційну теорію Дарвіна від еволюційної концепції Ламарка, є уявленням про природний добір як механізм, що дозволяє знищувати непридатні форми і створювати нові види. Як відомо, висновки про існування і роль природного добору вчений зробив по аналогії з дією штучного добору. Отже, методологічними засадами дарвіністської моделі еволюції органічного світу є наступні принципи:

боротьба видів (організмів) за існування;

взаємозв’язок спадковості і мінливості;

природний добір.

Отже, в еволюціоністській моделі Ч.Дарвіна знайшло втілення науково-теоретичне уявлення про історію біологічного світу