Флора урочища Козмищик

План

Вступ

Методика та об’єкти досліджень.

Огляд літератури.

Фізико-географічна характеристика урочища “козмищик”.

Географічне положення.

Геологічна будова.

Геоморфологія.

Водні ресурси.

Грунти.

Клімат

Рослинний покрив.

Флора урочища

Конспект флори

Аналіз флори

Рідкісні та зникаючі види флори урочища.

Еколого біологічні особливості найбільш поширених видів рослин урочища.

Висновки

Література

Додатки

1. Методика та об’єкти дослідження

Для проведення дослідження території урочища “Козмищик” ми користувалися маршрутним методом.

Цей метод дав змогу нам охопити всі об’єкти, які трапляються на даному маршруті.

Спочатку ми проводили рекочнесцирування місцевості, тобто попередні огляди, збирали попередні дані щодо рослинності цієї території. Пізніше проводили планування необхідних для дослідження маршрутів.

Пізніше використовували детально-маршрутний метод. Під час такого методу дослідження ми склали перелік всіх видів рослин, які нам зустрічалаися на шляху, вказували рясність видів та місце зростання.

Під час маршруту ми збирали гербарний матеріал.

Для прокладання маршруту, ми користовувалися методами профільних ліній. Тому на репрезентативних ділянках ми заклали пробні ділянки площою 1 м2.

В ході проведення дослідження ми пройшли і ретельно обстежили 500 метрівтериторії.

Для визначення знайдених рослин ми користувалися визначником А.Л. Пахтаджяна. А також використовували “Опредилитель высших растрений” і “визначник рослин Українських Карпат”.

Рослинність урочища “Козмищик”, майже не збереглася в не порушному стані внаслідок вирубування цінних порід дерев, випасання худоби.

Урочище належить до масиву Карпат де проводяться різноманітні спостереження.

Рослинність Українських Карпат вивчало багато природодослідників. Перші нариси про рослинність відносяться до кінця XVIII ст. (B/ Hacquet, 1970) і носять фізіоологічний характер. Ширші дослідження були проведені через півстоліття Є. Покелем (1865), Т. Гербіхом (1865), Г. Запало вічем (1889), Є. Волощаком (1889), Й. Почовським (1898).

Цікаві матеріали про рослинність Карпат знаходяться в монографії А. Гаєка (1912), Шафара (1937).

В 1867 р. були надруковані праці про рослинність Чорногорки С. Вітвицького (1867), Г. Зіпсера (1867) та М. Ломницького (1868).

Вивчено рослинності Закарпаття присвячені роботи Ф. Гажлінського (1852-1864). Вивчення взаємозв’язку рослинних формацій і едафічних факторів в Закарпатській області займались: М. Молох (1931- 1932); М. Дейл (1931-1940); К. Долін (1930-1931); А. Златнік (1934-1938).

В роботі М. Дейла (1940) наведено дані про водний режим грунтів та їх властивості в різних рослинних формаціях.

Значну роботу по охороні природи в Закарпатті провели чехословацькі вчені. Після першої світової війни тут охоронялись багато об’єктіві друкувалися повідомлення про це в журналах: “Krasa naseho Domova”, “Lesnicka prace”, “?????????? Listy”, “Ohrana roslin” і ін.

Активно працювали в цьому напрямі А. Гімітцер (1933), А. Златнік (1932-1938), М. Дейл (1936).

В працях вчених 40-х років опубліковано багато важливих даних про флору і рослинність Закарпаття: А. Пілата (1940-1941), А. Гіліпцера (1940).

Нариси рослинності закарпатської області висвітлені П. Д. Ярошенком (1947) і М.Г. Поповим (1948).

За характером грунтів територію Закарпаття Є.М. Руднєва поділила на Примисянську підпровінцію бурих лісових опідзолених поверхнево глеюватих і лучно-дерново-глеюватих грунтів та закарпатську гірсько-буроземну провінцію.

Цікаві відомості про поширення та способи заготівлі лікарських рослин проведено в працях В.І. Комендора (1961); Д.С. Івашина(1955-1959); Н.А. Борисова (1957-1959); В.Д. Бузика (1959); В.С. Соколова (1954); Г.В. Козія (1955). В праці Г.В. Коазія наведено розподіл Карпат на райони заготівель лікарської сировини, в яких подано найбільш поширені рослини.

Питаннями інтродукції рослин в Карпатах займались І.В. Артемчик (1957-1958); І.І. Буряк (1958, 1960); З.І. Гещак (1960); З.К. Костевич (1960); П.В. Попов (1952); В.І. Чопик (1957, 1960).

Багато уваги охороні природи Карпат приділяли у своїх працях Ю.Д. Третяк (1956, 1957); П. С. Погрібняк (1959, 1960); С.М. Стойко (1957, 1960); І.Г. Підоплічко, О.Л. Липа (1958, 1960) та ін.

3. Фізико –географічна характеристика урочища “Козмищик”

3.1. Українські Карпати належать до типу середньо високих гір. Вони є часткою гірської системи Східних Карпат і розміщені між 2411 і 2600 східної довготи та 4936 і 4714 північної широти. Їх вершини простяглися на 270 км велетенською дугою, яка проходить через Закарпатську область. Висота і ширина гірських хребтів збільшується з північного заходу до південного сходу. Найвищою точкою в південно-східній частині Карпат є гора Говерла (2061 м). Найвищі гірські хребти становлять осьову частину країни. Паралельно осьовій частині гір розміщуються численні хребти, які відокремлені долинами повздовжніх рік.

3.2. Урочище входить до складу альпійської складчастої споруди Карпат. Як порівняно молода (їй близько 25 млн. років), входить в альпійсько-гімалайський пояс складчастих гір. Горотворчі процеси тут розпочалися ще в палеозої, в результаті чого утворилися так звані Пракарпати. Але вони були невисокими і згодом в наслідок опускання суші затопилися морем Тетіди, яке існувало від початку крейдового періоду аж до кінця палеогену. Протягом мільйонів років на морському дні нагромаджувались потужні (5-7 км) товщі флішу.

У геологічній будові даного регіону переважають орміневі відклади крейдового і палеогенного періодів.

Вапнякові прошарки в товщі флішу зустрічаються рідко. Глинисті сланці не утворюють скель, при вивітрюванні легко розсипаються в жорству та м’яку глину темно-сірого та коричневого кольорів. Пісковики визначаються великою міцністю і місцями утворюють скелі (вершини г. Говерли, П’єтросу). На вершинах Говерли і П’єтросу пісковики з’являються на поверхні у вигляді брил, валунів та щебеню.

У верхніх шарах фміну розвинена глибока свита мазурських пісковиків, з яких складаються найбільш високі хребти і масиви: Свидовець, Чорногора та ін.

3.3. Характерною рисою геоморфології Карпат є численні тераси в річкових долинах, які складені переважно з галечників. Особливості геоморфології визначаються тектонічним рельєфом. Гірські хребти мають асиметричну будову: північно-східні схеми більш стрімкі, ніж південо-східні.

3.4. Українські Карпати порізані густою сіткою річок і потоків. Гірські ріки особливо Лазещина, Чорна Тиса, Тересва, Ріка, Теребля і т.д.

потоки і ріки, які беруть свій початок