Рівненська | 1694.40 | 151.53 | 0.089 | 57.15 | 0.034

Тернопільська | 1101.98 | 95.04 | 0.086 | 41.41 | 0.038

Хмельницька | 1744.16 | 97.44 | 0.056 | 54.56 | 0,031

Чернівецька | 697.68 | 125.46 | 0.180 | 34.86 | 0.050

Разом | 9772.00 | 956.45

Середнє | 0.098 | 389.90 | 0.040

А.Данилкін (1991 р.) зауважує, що "біотехнічні заходи, які проводяться, не відповідають енергетичним вимогам тварин. Найчастіше застосовувана штучна підгодівля сіном при дефіциті природного корму призводить до зневоднення організму і загибелі козуль. До того ж, підгодівля проводиться взимку, коли енергетичні потреби козуль знижені. Але практично не звертається увага на критичні періоди - ранню весну та осінь, коли створюються необхідні для тварин запаси енергії у вигляді жирових відкладів. Отже, у мисливському господарстві першочергову увагу слід приділяти збереженню і поліпшенню природного середовища існування тварин"[33, с.10-13].

Австрійські мисливствознавці встановили, що термін і склад зимової підгодівлі диких тварин повинні відповідати їх річному біологічному циклу.

Підгодівлю козуль слід починати у вересні, коли закінчується період росту тварин, починається осінній нагул і нагромадження жиру, зростає інтенсивність живлення, знижується обмін речовин.

Благородних оленів починають підгодовувати після гону: в цей період у них різко зростає інтенсивність живлення, накопичення жиру, ріст і обмін речовин (у наших умовах це припадає на третю декаду вересня). В січні-лютому обмін речовин в оленя і козулі знижений, вони не потребують посиленого живлення, проте їм необхідна "підтримуюча" підгодівля з соковитих кормів і сіна. З середини лютого до травня проводиться підсилена підгодівля цих видів дичини. До звичайних кормів додають подрібнену деревину, гілки дуба, омелу [73, с.29].

Звернемо увагу і на той факт, що у мисливців Західної Європи підгодівля має іншу спрямованість - не нагодувати, а відвернути увагу тварин від лісових культур і сільськогос-подарських посівів [82, с. 19]. У нас же іноді доходить до абсурду - годують неголодних тварин. За дослідженнями Є.Щербака, підгодівля в умовах України необхідна лише в екстремально холодні зими. Автор пише: "Спостереження взимку 1984-1985 pp. показало, що надмірна підгодівля тварин у сприятливі зими веде до зниження життєздатності диких тварин, До втрати ними екологічної пластичності. Вони стають нездатними добувати собі їжу, якщо виникають якісь бодай найменші труднощі.

Несприятлива зима 1984/85 р. була повчальною для ведення мисливського господарства. Стало зрозумілим, що діючі зараз норми заготівлі кормів добрі лише при нормальних зимах, коли можна підгодовувати тварин, а можна і не підгодовувати суттєвих змін не буде. При настанні екстремальних умов кормів явно не вистачає" [136, с.8-10].

Дуже незручним виявилося і те, що за існуючим зараз "Положенням про мисливське господарство та порядок здійснення полювання" біотехнічні споруди розміщують тільки на землях Держлісфонду, яких у лісостепових угіддях 20-30%, а в степових - 3-4% території. На інших землях підгодівельних ділянок немає. У Положенні сказано, що біотехнічні споруди можна будувати на землях основних землекористувачів тільки з їх згоди. На нашу думку, їх треба споруджувати у всіх лісових смугах, на всіх категоріях земель згідно з єдиним планом без будь-яких погоджень.

Досвід показав, що доцільно будувати стаціонарні годівниці. По-перше, необхідний час, щоб тварини звикли до них. По-друге, в подальшому витрачатиметься менше коштів на ремонт.

На сьогодні доцільно сконцентрувати увагу на повнішому використанні природних кормів копитними. О. Леопольд довів, що найбільші популяції диких тварин зустрічаються в місцях з великою кількістю узлісь або частим чергуванням різних типів місць існування [цит за: 16, с.25]. Сьогодні найкращою перспективою для збільшення чисельності диких тварин є збільшення кількості і якості придатних місць існування. Багато біологів-мисливствознавців вважають піклування про місця існування абсолютно необхідними. Іншими словами, навіть при наявності законів про охорону дичини, боротьби з хижаками, інтродукції іноземних видів, переселень і штучного розведення, популяціям диких тварин все ж таки буде загрожувати небезпека, якщо в цей же час їх місця існування будуть захоплені, знищені або залишені без уваги і догляду. І навпаки, якщо високоякісних місць існування для диких тварин є достатньо, популяції промислової дичини будуть порівняно багаточисельні, незважаючи на відсутність боротьби з хижаками, штучного розведення, інтродукції і переселення.

Біотехнічні заходи слід спрямувати в русло створення ремізів для копитних (залежин, лісосмуг) та реконструкції існуючих. Агроландшафти формувати за докучаєвською сис-темою - масивні (з густими кущовими узліссями та підліском ), широкі (від 30 до 100 м) смуги, обрамлюючі малі (7-25 га) міжсмугові клітки поля.

Водночас агро-лісо-меліоративна наука вже пережила відчутний натиск механізаторів, які в очікуванні крупногабаритної сільськогосподарської техніки наполягали на укрупненні міжсмугових кліток з 50 до 1600 га (4x4 км). Компроміс був досягнутий і у 1931 р. на Всесоюзній конференції по боротьбі з посухою, де умовно прийнята прямокутна 100-гектарна (500 х 200 м) клітка поля з шириною головних смуг 15-30 м, допоміжних - 10-25 м [28, с.55-56]. Метою біотехнічних заходів повинно стати формування оптимальної біоцентрично-мережової ЛТС.

Елементами цієї структури повинні стати і переходи через автошляхи для диких копитних, їх необхідність доведена практикою Західної Європи. Сьогодні при низькій чисельності копитних в Україні їх необхідність не відчутна. Проте при досягненні значної чисельності ці роботи неминучі. Будувати їх доцільно вже сьогодні - адже тваринам необхідний час, щоб звикнути і призвичаїтись до них.

Сьогодні у зв'язку із здійсненням економічних реформ в Україні і впровадженням приватної власності на землю, а згодом, можливо, і на ліси, постане питання про ведення на цих територіях біотехнічних