розробка регіональних кадастрів тваринного світу (зокрема дичини) і на їх основі обгрунтування конкретних систем використання тваринного світу та його охорони на місцях (органами місцевого самоврядування), в тому числі адміністративно-територіальний поділ, особливості довкілля, соціокультурне середовище тощо;*

вдосконалювати еколого-географічне районування для тваринного світу України;

домагатися організації при НАН України секції кадастру тваринного світу, в яку б мали ввійти представники всіх зацікавлених відомств. Ця секція мала б паралельно опрацьовувати і мисливський кадастр. Справа в тому, що кадастр є насамперед оцінкою природної системи чи її складових. Функціональних чи галузевих кадастрів природних ресурсів може бути досить багато. Розробка їх не менш важлива і потрібна справа, особливо для конкретних цілей. Зокрема таким має бути мисливський кадастр, над яким мали б попрацювати мисливствознавці.

Не слід розглядати кадастр як догму - встановлену раз і назавжди оцінку того чи іншого виду. Зміна парадигм природокористування, розвиток цивілізації, культури і науки можуть привести до зміни ціннісних орієнтирів людей і суспільства загалом, що так чи інакше позначиться і на кадастровій оцінці.

Ціни на продукцію і послуги мисливства

"Координація в заплутаній системі суспільного виробництва досягається шляхом пристосування грошових цін". Тому зупинимось детальніше на цінах.

У межах прийнятої системи господарювання, яка понад 70 років панувала на теренах нашої країни, вважалося, що головним продуктом мисливства є м'ясо диких тварин (зокрема копитних). На другому місці традиційно були шкіри. Тому і питання цін і їх обґрунтування зводилося до встановлення ціни на м'ясо конкретного виду дичини. Вартість ліцензії на цей вид визначали вартістю м'яса, помноженою на середній вихід його з даної тварини, плюс вартість шкіри. Загалом існувало дві системи: можна було купити ліцензію, тобто зразу заплатити за м'ясо і формування щільності копитних

Нормування щільності і добування головних видів дичини має важливе значення, оскільки від цього залежить правильність впорядкування угідь та визначеня обсягу біотехнічних заходів.

Питанням нормування щільності дичини в Україні не приділялося значної уваги. Нормативи вважалися сталими і непорушними, проте на основі чого вони встановлені, залишалося таємницею. Для прикладу, в сусідній Польщі чи Словаччині, де є подібні угіддя, нормативи щільності копитних набагато вищі, аніж прийняті у нас.

Досвід країн Західної Європи показав, що до нормативів не слід ставитися як до догм, а час від часу слід переглядати, оскільки змінюється довкілля, а отже, змінюються і умови існування тварин. Це ж вимагає адекватних організаційних змін у веденні мисливства. Так, у Словаччині кожних 10 років проводять аналіз і корегування нормативів щільності головних видів мисливської фауни.

Аналіз щільності головних видів копитних на теренах західного регіону України засвідчив, що щільність їх у кілька разів нижча за нормативи, а в деяких випадках - навіть нижча за мінімально допустиму. Якщо досягнення нормативів є неможливим, то, очевидно, нормативи є нереальними. Такий стан справ призводить до того, що "на папері" показують відповідність наявної чисельності до нормативної. Особливо це спостерігалося в 1960-1980 pp. Це було вигідним, оскільки за перевиконання плану отримували премії. Окрім того, чим більша чисельність, тим більше витрат на біотехнію та інші заходи, а отже можна отримати більше дотацій з бюджету.

Проведена нами оцінка ґрунтується на вивченні захисності та мозаїчності угідь, які на сьогодні є єдиними обмежуючими чинниками поширення копитних. На рисунках 5.2 - 5.5 приведено графіки розподілу чисельності відповідно до якості угідь та гіпотетичні криві нормування. При цьому за мету взято збільшення чисельності головних видів копитних удвічі.

Значення коефіцієнта К4, середній розмір лісового біоцентра, га

Рис. Залежність щільності популяції лося від типу просторової структури угідь

Значення коефіцієнта КЗ, відношення площі великих і відносно великих біоцентрів до загальної площі території

Рис. Залежність щільності популяції оленя від типу просторової структури угідь

Значення коефіцієнта К1, кількість лісових біоцентрів на одиницю площі

Рис. Залежність щільності популяції дикої свині від типу просторової структури угідь

Значення коефіцієнта К6, число контурів на одиницю довжини

Рис. Залежність щільності популяції козулі від типу просторової структури угідь

Спеціалізація мисливських організацій

Питання спеціалізації мисливських організацій опрацьовані недостатньо і в загальних рисах. Під спеціалізацією мисливських організацій розуміють діяльність з розведення одного або групи видів тварин.

Для мисливської практики доцільно ввести інші означення форм спеціалізації.

Видова форма спеціалізації - повний цикл мисливського виробництва з утримання і експлуатації конкретних популяцій одного чи кількох видів дичини. Види дичини, для яких проводяться всі мисливські заходи, називаються головними. Спеціалізувати мисливство за цією формою найкраще в межах функціональних зон і лісомисливських районів.

Часткова форма спеціалізації - неповний цикл мисливського виробництва з розведення одного чи кількох видів фауни. Прикладами такої форми спеціалізації є ферми дичерозведення кабана, фазанів, перепелів, качок та інших видів з метою випуску їх в угіддя і подальшого полювання. При цьому виконується лише частина повного виробничого циклу - розведення і годівля до певного віку.

К.Татаринов (1973 р) при організації комплексних лісомисливських господарств у певних природних зонах рекомендує передбачити їх спеціалізацію. У кожному з них будуть створюватися оптимальні умови для різних видів мисливсько-промислових птахів і звірів, які заселяють той чи інший