Особливу увагу, на думку К.Татаринова, слід приділити зональним видам: для мисливських господарств гірсько-карпатської зони це - поновлення поголів'я глухаря, благородного оленя, бурого ведмедя; у Закарпатті - фазана, козулі, зайця-русака; у Подільській лісостеповій зоні - сірої куріпки і зайця-русака; на Волинському Поліссі - лося, дикої свині, бобра. Дослідник рекомендує провести роботу з інтродукції в Карпатах серни і альпійського бабака. На Поділлі - дрофи, на Поліссі - зайця-біляка.

У нормативно-довідкових матеріалах для таксації лісів України і Молдови (1987 р.), у нормативах типології і бонітування мисливських угідь для рівнинних лісів Полісся і Лісостепу України введені: лось, олень, козуля, лань, кабан. У цих самих нормативах при поданні оптимальної щільності для головних видів мисливських тварин зустрічаємо такі види: лісова і лісостепова зони - лось, олень благородний, олень пантовий, козуля, дика свиня.

Статистичні матеріали мисливського господарства України перелічують такі головні види: лось, олень, дика свиня, козуля[99]. З 1992 р. цей перелік переглянуто і зроблені зміни. До головних належать такі види: зубр, лось, олень благородний, олень плямистий, лань, козуля, муфлон, дика свиня.

У "Положенні про мисливське господарство та порядок здійснення полювання" (1996 р.) головними видами копитних вважаються: козуля, лось, олень благородний, олень плямистий, лань, муфлон, дика свиня.

Як бачимо із зробленого огляду, немає однозначності у визначенні головних видів копитних, не кажучи вже про видову спеціалізацію мисливства. Крім того, зустрічається багато нонсенсів - у перелік головних потрапили малочисельні види або ті, що занесені до Червоної книги і охороняються, або ж види, чисельність яких різко скорочується, а також види на межі ареалу. Відсутність чіткого підходу до визначення напрямів ведення мисливства призводить до того, що в низці випадків за головні беруться ті види, ведення господарства на які аж ніяк не може бути оптимальним.

Спеціалізація мисливства як у межах однієї мисливської організації, так і в межах ЛМР, ЛМО приведе до ефективнішого використання капіталовкладень (передусім у біотехнічні заходи й охорону).

Обґрунтувати напрями ведення мисливства непросто. З одного боку, угіддя повинні бути відповідними, з іншого -повинен бути попит на продукцію мисливства. Окрім того, з усієї сукупності видів дичини, на які є попит і відповідні угіддя, слід вибрати найкращий з можливих варіантів в даних умовах.

В своїх працях ми вже зверталися до питань обґрунтування напрямів ведення мисливства. При цьому, однак, давалися рекомендації для копитних лише на основі відповідності угідь. За допомогою регресивного аналізу описувався зв'язок між структурою угідь і щільністю популяцій копитних, знаходились максимуми функції, і на цій основі робилися висновки про оптимальність угідь для кожного з видів копитних.

Зведені дані про найкраще співвідношення різних категорій мисливських угідь наведено в таблиці.

Таблиця

Оптимальне співвідношення категорій мисливських угідь для різних видів копитних

Вид копитних |

С.-г. угідь % | 3 них

ріллі, % |

Лісу, %

Лось |

41 |

37 |

59

Олень |

43 |

38 |

57

Свиня |

51 |

46 |

49

Козуля |

71 |

55 |

29

На основі порівняння наявного співвідношення різних категорій мисливських угідь і оптимального ми дійшли висновків про відповідність угідь того чи іншого регіону для того чи іншого виду копитних. Структура угідь визначає лише оптимальну сумарну | ємність, тобто загальну щільність копитних в угіддях. Щоб розв’язати питання спеціалізації, слід взяти до уваги ще й інші особливості ведення мисливства на кожен конкретний вид | копитних: біоекологічні особливості виду (репродуктивний потенціал, участь самиць у розмноженні, оптимальну статеву структуру популяцій тощо), економічні показники (вартість полювання на той чи інший вид). Загалом функція мети має вигляд:

у = f (a, b, c) max,

де а - схема відстрілу,

b - вікова і статева структура популяцій, с - щільність головних видів копитних.

Завдання сформульоване так: "Якою мусить бути схема добування, вікова і статева структура популяцій та щільність кожного з головних видів копитних, щоб економічний ефект був максимальний?" Висунуто низку обмежень. Основним є те, що сумарна щільність копитних в угіддях не повинна перевищувати оптимальну.

Аналізуючи сумарну і межову щільність копитних, розраховану для деяких країн Європи (розділ 1, табл. 1.4) отримали залежність щільності від відсотка лісів (рис. 5.5).

При оптимальній лісистості 37,579 оптимальна сумарна щільність копитних вважається 26,6 особин на тис.га лісових угідь. Межова сумарна щільність - 57,7 особин на тис. га лісів. Параболи для визначення оптимальної і межової сумарної щільності описують формулами:

у = - 0.0289х*х + 2.1721х - 14.208 (оптимальна),

у = - 0.0827х*х + 6.2767х - 61.358 (межова).

Рис Залежність оптимальної сумарної щільності копитних від відсотка лісів у структурі угідь

Розрахунки показують, що в межах Подільського лісоагро-мисливського району та Волинської височини доцільно спеціалізувати ведення мисливства на козулю; в районі Малого Полісся, Розточчя і Опілля - на дику свиню і козулю.

Регуляція вікової і статевої структур популяції копитних