Придатнi пiд рiпак і більшість грунтів Степу, за винятком лучно-чорноземних cолонцюватих, солончанових, чорноземiв мочарних, дернових щебенюватих на елювiї твердих порiд, лучно-болотяних i торф’яникiв, солонцiв. Вирощування рiпаку на піщаних грунтах Полісся значною мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою. На насiння його можна вирощувати на дерново-пiдзолистих легкосуглинкових грунтах.

Таким чином, за грунтовими умовами найсприятливiший для вирощування озимого рiпака є Лiсостеп, Степ та Прикарпаття.

При вирощуванні озимого ріпака слід використовувати двонульові “00” безерукові та безглюкозинолатні сорти, що занесені до Державного Реєстру сортів рослин України та рекомендовані для даної зони. За останні роки науково-дослідні установи нашої держави та зарубіжні фірми рекомендували сільськогосподарським товаровиробникам цілий ряд сортів. На світовому ринку допускаються для виготовлення харчової олії сорти із вмістом ерукової кислоти не більше 5 % від суми жирних кислот. Наявність ерукової кислоти в харчовій олії вище допустимого рівня негативно впливає на організм людини.

У сортів “00” типу вміст глюкозинолатів у насінні не повинен перевищувати 25 Ммоль (до 1 %). Наявність глюкозинолатів у макусі (шроті) в значно більших кількостях негативно впливає на організм тварин та обмежує її використання для годівлі.

Для озимого ріпака найдоцільніше створити спеціалізовані чотири-п’ятипільні сівозміни з максимальним насиченням зернових культур, для яких він створює добрий фітосанітарний фон та знижує зараження кореневими гнилями.

Підготовка грунту під посів озимого ріпака – один з найважливіших агроприйомів, від якого залежать поява добрих і своєчасних сходів, розвиток кореневої системи та рослин в ювенільний період, продуктивність їх в цілому.

На важких за механічним складом, а особливо на запливаючих грунтах належить проводити глибоке рихлення безпосередньо під ріпак чи під попередники в системі сівозміни. Передпосівний обробіток повинен забезпечувати створення дрібно-грудкуватої структури в посівному горизонті й ущільнення грунту в орному шарі для доброго вологозабезпечення насіння і розвитку кореневої системи в осінній період.

Забезпечення ріпака поживними речовинами є визначальним фактором доброго розвитку рослин в осінній період та його продуктивності. Відомо, що ця культура з урожаєм насіння та соломи виносить із грунту на 60-70 % азоту і калію, на 100 % фосфору та в 4 рази більше кальцію, ніж озима пшениця. Для формування 1 тонни насіння ріпаку, за даними різних авторів, виноситься з грунту:

- азоту – 45-80 кг;

- фосфору – 18-40 кг;

- калію – 25-100 кг;

- кальцію – 30-150 кг;

- магнію – 5-15 кг;

- сірки – 30-45 кг.

Близько 15-25 % цих поживних речовин ріпак використовує із грунтових запасів, а решту необхідно вносити у вигляді органічних та мінеральних добрив, особливо коли планується врожай 3-4 т/га. Відомо також, що для одержання такого врожаю насіння рослини мають забезпечити формування на 1 га 15-18 тонн сухої маси. А це вимагає внесення значних кількостей поживних речовин.

Строки сівби озимого ріпака мають вирішальне значення та вплив на розвиток рослин в ювенільній (осінній) період вегетації, а відповідно – і на хід їх перезимівлі. Встановлено, що для нормального росту та розвитку рослин перед входженням в зиму необхідно 60-80 днів з сумою температур 600-700° С. Для більшості областей західного регіону України ці вимоги забезпечуються при сівбі – з 15 по 30 серпня.

Серед озимих культур ріпак чи не найвимогливіший щодо чіткого дотримання такого елементу технології, як норма висіву.

Необгрунтоване підвищення норм висіву спричиняє біологічну конкуренцію рослин при їх рості та розвитку в осінній період, внаслідок якої рослини витягуються (точка росту і коренева шийка виносяться над поверхнею грунту). А це негативно впливає на характер їх перезимівлі, а отже в кінцевому підсумку і на рівень продуктивності культури. На загущених посівах пригнічується біологічний потенціал продуктивності рослин, а також спостерігається більш інтенсивне (на 10-30 %) ураження їх шкідниками та хворобами. Тому оптимальною густотою рослин при одержанні сходів вважається 1.5 млн.рослин на 1 га (150 шт на 1 мІ), що досягається нормою висіву близько 7 кг схожого насіння.

Озимий ріпак до того ж, внаслідок своїх біологічних особливостей, є добрим конкурентом бур’янів як в осінній, так ів ранньовесняний періоди вегетації. Це створює добрі передумови для одержання високої продуктивності цієї культури без додаткових затрат на відповідні заходи боротьби з бур’янами. Але при порушенні певних технологічних параметрів, при розміщенні ріпака після сильнозабур’янених попередників, виникає потреба в застосуванні додаткових заходів боротьби.

Особливо важливо забезпечити чистоту посівів озимого ріпака в ранні фази його росту восени і після відновлення весняної вегетації.

Забур’яненість посівів озимого ріпака спричиняє строкатість його дозрівання, затримує збирання і збільшує при цьому втрати врожаю, доведення насіння до посівних і якісних кондицій, а також погіршує якість одержуваної продукції, що знижує продуктивність культури.

Значний недобір урожаю спричиняють шкідники. З одного боку вони безпосередньо пошкоджують рослини, а з іншого – пошкоджуючи і травмуючи їх, створюють передумови розвитку хвороб. У ріпакосіючих зонах західних областей України найпоширенішими шкідниками, які завдають найбільшої шкоди, є квіткоїд, хрестоцвіті блішки, ріпаковий пильщик, прихованохоботники (стручковий, стебловий), капустяна попелиця.

У системі захисних заходів при вирощуванні ріпака велике значення мають вчасне виявлення та боротьба з його хворобами. Серед них найпоширенішими і такими, що завдають найбільшої шкоди, є чорна ніжка, фомоз, переноспороз, біла гниль, сіра гниль, альтернаріоз, бактеріоз коренів.

Стратегічним напрямком в боротьбі з хворобами ріпака є створення високостійких сортів та здійснення агротехнічних заходів.

Щоб якісно провести збирання