- стан травостою (рівномірність дозрівання, забур’яненість, використання десикації, призначення врожаю – посівний матеріал чи товарне насіння);

- погодні умови на час збирання;

- наявність відповідного комбайнового парку, сушильно-очисного господарства та ступінь їх готовності.

Від призначення у використанні зібраного урожаю залежить відповідно і подальший процес його доробки (система очистки, режим сушіння і т.д.).

2. Літературний огляд.

Ріпак – багатосторонньо досліджена культура. Однак пізнання його властивостей та пошук нових шляхів застосування ріпака в різних галузях народного господарства триває. Підтвердженням цьому є значне збільшення в останні десятиріччя виробництва насіння ріпака. Так, в 2002 році в світі ця культура займала 22.3 млн.га, врожайність насіння становила 14.5 ц/га, а валове виробництво насіння – 33 млн.тонн (Ермантраут Е.Р., 2003) [1]. За цими показниками, а також за виробництвом ріпакової олії ця культура поступається лише сої і бавовнику (Vasak J. a kolektiv, 2000) [2]. Найбільшими виробниками продукції ріпака є Китай, Індія, Канада. По врожайності першість належить європейським країнам – Франції, Німеччині, Англії, в яких отримують більше 30 ц/га насіння.

В Україні за даними Міністерства аграрної політики в 2001 році площі посіву ярого і озимого ріпака становили 181 тис.га, врожайність ярого – 12.4, озимого – 10,1 ц/га (Рыжук С.М., 2002) [3]. Виробництво насіння наблизилось до 200 тис.тонн. Це надто низькі показники. Потенційні можливості України – вирощувати щорічно ріпак на площі 1-1.5 млн.га та довести врожайність до 25 ц/га. Ріпак при цьому складатиме в структурі посівів до 8 %, для порівняння сьогодні лише 0.03 %. Є багато чинників, які не сприяють збільшенню виробництва насіння ріпака (Микитин М.С., 2002) [4].

Найсприятливішими для вирощування ріпака в Україні є агрокліматичні умови Західного і Центрального регіонів. В багатьох наукових установах цих регіонів вирішується багато питань ріпаківництва. На Прикарпатті ця культура вже вивчається майже 50 років. Особливо інтенсивно стали досліджувати ріпак після створення в м.Івано-Франківську Науково-дослідної станції хрестоцвітих культур, на базі якої пізніше був створений Інститут хрестоцвітих культур. В даний час вчені Прикарпаття, виконуючи ряд державних програм, вирішують цілий ряд теоретичних і прикладних завдань. Представлені в даній роботі результати досліджень, які проведені в Івано-Франківському інституті АПВ, є їх частиною.

З великої кількості наукових публікацій для огляду взяті лише ті, які близькі до напрямків проведених досліджень. Зокрема, найбільш повну характеристику змін біомаси надземної частини озимого ріпака під час осінньої і весняно-літній вегетації дано в роботі Vask J a kolektiv (2000) [2]. В дослідженнях автори використовували показник – кількість сухої речовини надземної маси рослини та окремих її частин (стебло, пагони, листя, стручки), виражаючи в одиницях – т/га. Г.Т.Дем’янчук з співробітниками, комплексно вивчаючи кормові властивості озимого ріпака, дослідив зміни наростання зеленої маси в період бутонізації – молочної стиглості насіння (Дем’янчук Г.Т. і ін., 1987) [5]. Було встановлено зростання кількості зеленої маси в цей період з 448 до 564 ц/га, що в розрахунку на суху речовину становить – 36 і 80 ц/га. Досліджень по вивченню зміни висоти рослин протягом весняно-літньої вегетації не проводилось, так само як і не вивчалось питання самозапилення однієї квітки.

Для ріпака характерне само- і перехресне запилення. Однак, переважає перше. Вважають, що від 4 до 20 % квіток запилюється комахами (Гайдаш В.Д. і ін., 1998) [6]. При перехресному запиленні квітка однієї рослини запилюється пилком іншої. Це має як позитивне, так і негативне значення. Для прикладу, результати негативного впливу запилення рослин пилком з інших гірших за хімічним складом рослин (сортів, популяцій) є погіршання якості, отриманої з насіння продукції, - олії і шроту. Олія, яка є складовою ліпідів, має характерний для сорту жирнокислотний склад. Є значні сортові особливості і в складі та кількості глюкозинолатів в насінні. В зв’язку з цим сорти ріпака поділяються на такі типи якості (Vasak J. a kolektiv, 1991) [7]:

- “0” – ерукової кислоти – 0-5 %, глюкозинолатів – < 15-35 мкМ/г; - “00” – ерукової кислоти – 0-5 %, глюкозинолатів – < 15-35 мкМ/г;

- “000” – ерукової кислоти – 0-5 %, глюкозинолатів – < 15-35 мкМ/г, клітковини в знежиреній сухій масі – 4-6 %;

- “0000” – ерукової кислоти – 0-5 %, глюкозинолатів – < 15-35 мкМ/г, клітковини – 4-6 %, ліноленової кислоти – 2-4 %;

- “+0” – ерукової кислоти – 41-54 %, глюкозинолатів – < 15-35 мкМ/г.

Щоб віднести сорти (насіння) до тої чи іншої групи, або створити нові сорти, організувати їх насінництво необхідний відповідний біохімічний контроль насіння на вміст жирних кислот і глюкозинолатів. Для цього розроблена велика кількість біохімічних методів. Проста і ефективна система оцінки селекційного і насіннєвого матеріалу ріпака, розроблена Г.Т.Дем’янчуком (1992) [8]. Вона передбачає оптимальне поєднання кількісних і експресних методів. З використанням цих розробок створено 5 сортів озимого і 4 сорти ярого ріпака.

Крім цих показників, якість насіння характеризується також загальною кількістю ліпідів (жирів), білку, в тому числі амінокислот, вуглеводів, мінеральних і інших речовин. Загальний вміст цих речовин встановлений (Vasak J. a kolektiv, 2000; Демьянчук Г.Т. и др., 1986) [2, 9]. Проте даних про їх зміни в насінні в процесі формування і дозрівання є недостатньою. Виділяють 3 фази у формуванні і дозріванні насіння, кожна з яких