Крім травних вакуолей в тілі амеби міститься і так звана скоротлива, або пульсівна, вакуоля. Це — міхурець водянистої рідини, який збільшується в міру надходження в нього продуктів обміну й води і, досягнувши певного розміру, виштовхує свій вміст назовні. Основна функція скоротливої вакуолі — регуляція осмотичного тиску всередині тіла. В зв'язку з тим що концентрація речовин у цитоплазмі амеби вища, ніж у прісній воді, створюється різниця осмотичних тисків всередині і зовні тіла найпростішого. Внаслідок цього прісна вода проникає в організм амеби, але її кількість залишається в фізіологічних межах, оскільки пульсівна вакуоля "відкачує" надлишок води з тіла. Це підтверджується тим, що пульсівні вакуолі є лише у прісноводних найпростіших. У морських вона або відсутня, або скорочується дуже рідко.

Скоротлива вакуоля крім осморегуляційної функції частково виконує і видільну функцію, виводячи разом з водою в навколишнє середовище продукти обміну речовин. Проте основна функція виділення здійснюється безпосередньо через зовнішню мембрану. Певну роль відіграє, імовірно, скоротлива вакуоля і в процесі дихання, оскільки вода, що надходить у клітину осмотичним шляхом, містить кисень, а з вмістом пульсівної вакуолі виводиться вуглекислий газ.

У амеби звичайної є велике ядро, розміщене приблизно в центрі тіла тварини. Воно містить ядерний сік, хроматин і вкрите оболонкою з численними порами. Вільноживучі амеби за несприятливих умов, вкриваючись подвійною оболонкою білкової природи, утворюють цисту.

Розмножуються амеби поділом. При цьому спочатку ядро, а потім цитоплазма поділяються надвоє. Нові, дочірні особини починають рухатись, живитись і швидко досягають розмірів материнської амеби.

Клас Джгутикові

Джгутикові також належать до типу Саркоджгутиконосці. Клас включає 8 тис. видів. Пересуваються вони завдяки руху джгутиків, яких у них може бути 1—2 або 4— 8. Є тварини, що мають десятки й сотні джгутиків. У колоніальних форм число особин досягає 10—20 тис.

Більшість джгутикових мають сталу форму тіла, яке вкрите пелікулою (ущільненим шаром ектоплазми). За несприятливих умов джгутикові утворюють цисти.

Розмножуються в основному безстатевим шляхом. Статевий процес спостерігається лише у колоніальних форм (родина вольвоксових). Безстатеве розмноження починається мітотичним поділом ядра. Потім відбувається поздовжній поділ організму.

Джгутикові частіше живуть у прісних водоймах, однак трапляються і в морях. Багато видів є паразитами людини і тварин (лямблії).

Евглена зелена (мал. 73) — типовий представник класу джгутикових. Це вільноіснуючий організм, що мешкає в калюжах і ставках. Форма тіла евглени видовжена, її довжина становить близько 0,05 мм. Передній кінець тіла тварини звужений і притуплений, а задній розширений і загострений. На передньому кінці тіла евглени є плазматичний виріст — джгутик, за допомогою якого вона пересувається. Джгутик здійснює колові рухи, в результаті чого евглена ніби угвинчується у воду.

Мал. 73. Евглена зелена:

1 — ядро; 2 — зерна вуглеводів; 3 — хлоропласти; 4 — пульсівна вакуоля; 5 — вічко; 6 — джгутик; 7 — резервуар пульсівноі (видільної) вакуолі

У цитоплазмі евглени містяться овальні хлоропласти, які надають їй зеленого забарвлення. Завдяки наявності в хлоропластах хлорофілу евглена на світлі, подібно до рослин, здатна до фотосинтезу. В темряві хлорофіл у евглени зникає, фотосинтез припиняється, і вона може живитися осмотичним шляхом. Ця особливість живлення свідчить про спорідненість між рослинними й тваринними організмами.

Дихання і виділення у евглени здійснюються подібно до амеби. Пульсівна, або скоротлива, вакуоля розміщена на передньому кінці тіла, періодично видаляє з організму не лише надлишок води, а й продукти обміну.

Недалеко від скоротливої вакуолі є яскравочервоне вічко, або стигма, яка бере участь у сприйнятті світла. Евглени завжди пливуть до освітленої частини водойми, де є найсприятливіші умови для фотосинтезу, тобто для них характерний позитивний фототаксис.

Вольвокс належить до колоніальних форм і входить до складу планктону ставків і озер. Колонії вольвоксу можуть сягати 2 мм у діаметрі. Основну масу колонії утворює драглиста речовина, що виникає внаслідок ослизнення оболонок частини клітин. "Поверхня" колонії складається із значної кількості (до 20 тис.) клітин, які сполучаються цитоплазматичними містками і утворюють один шар. Клітини, що складають колонію, неоднорідні. Більшість із них не здатна до подальшого розмноження (вегетативні клітини). Ці клітини мають два джгутики, один хроматофор, ядро та дві скоротливі вакуолі.

Нестатеве розмноження відбувається за рахунок більших клітин, які проникають всередину колонії і в результаті поділу дають початок новим колоніям. Після загибелі материнського організму вони переходять до самостійного способу життя.

Вольвокс здатний і до статевого розмноження. Всередині окремих клітин формуються чоловічі та жіночі гамети, які попарно зливаються (зигота) і дають початок новій; колонії.

Клас Споровики

До класу Споровиків належить близько 3600 видів найпростіших (за новою класифікацією — це клас типу Апікомплекси), які ведуть паразитичний спосіб життя. Переважно це внутрішньоклітинні паразити людини й тварин, що викликають малярію та інші захворювання (токсоплазмоз). У зв'язку з паразитичним способом життя споровики не мають органел захоплення і приймання їжі, у них зникли травні й скоротливі вакуолі, а також органели активного руху (крім джгутиків у чоловічих гамет). Проте завдяки паразитизму виникли складні життєві цикли.

Для збудника малярії (плазмодія) характерна зміна двох хазяїв: людини і комара, при цьому відбувається чергування статевого і безстатевого розмноження. Статеве розмноження плазмодіїв відбувається в тілі різних видів малярійних комарів, безстатеве — в тілі людини.

Спорозоїти малярійного плазмодія, потрапляючи в організм людини разом