Формація смерекові ліси (Paceeta abietis). Смерекові ліси в Українських Карпатах поширені на площі близько 500 тис. га і є порівняною формацією в лісовому фонді.

Займаючи великі площі і маючи важливе народно-господарське, водорегулююче та грунтозахисне значення, ліси даної формації здавна привернули увагу лісівників і ботаніків.

У прохолодній та помірно-холодній кліматичних зонах, що характеризуються сумою активних температур від 1600 до 600, температурою найтеплішого місяця 12-13, найхолоднішого 8,5-10, екологічні умови нетрадиційні для масового поширення ялиці білої, бука лісового. Зате вони виключно сприятливі для смереки, яка в межах середніх висот 1100м формує угруповання кімаксового характеру.

Дослідження ряду авторів показали, що в Карпатах за визначальними лісоутворюючими факторами серед природних смерекових лісів можна виділити дві категорії: смеречини, у формуванні яких вирішальна роль належить кліматичному фактору (кліматогенні смеречини) та смеречини, у формуванні яких вирішальна роль належить едафічному фактору (едафогенні смеречини). Перші займають ті висотні рівні помірно-холодної зони, де панування бука і ялиці виключається в наслідок несприятливих кліматичних умов. Другі утворюють окремі смуги та осередки на нижчих гілкометричних рівнях, тобто у помірних кліматичних умовах, де панують загальні букові і ялицеві ліси.

Едафогенні смерекові ліси поширені на бідних супіщаних і легкосуглинистих грунтах, у смугах приповерхневого залягання потужних кварцових пісковиків, а також на тих ділянках, де життєвість і конкурентна спроможність бука і ялиці знижується внаслідок перезволоженості грунтів.

Субформації мішаних смерекових лісів. Нижня межа мішаних кліматогенних смерекових лісів проходить на висоті 1000м, а верхня збігається з межею висотного поширення бука і ялиці, які утворюють ще досить помітну домішку в лісостанах. У верхів’ях рік висоти поширення мішаних лісів поступово зменшується.

Субформації ялицево-буково-смерекові та буково-ялицево-смерекові ліси. Фітоценози цих субформацій у багатьох відношеннях подібні, тому ми подаємо їх спільну характеристику. Серед мішаних смерекових лісів вони займають найбільшу площу.

у нижній смузі мішаних лісів переважають високопродуктивні (600-800м3) буково-ялицеві та ялицево-букові рамені. Смерека знаходиться тут в оптимальних екологічних і ценотичних умовах. Вона довговічна, досить вітростійка, добре очищається від мертвих гілок.

За ознаками продуктивності і умовами зростання ценози даної субформації поділяються на кілька екологічних груп типів лісу.

Вологі ялицево-букові рамені (евтрофні ялицево-букові смеречики).

Ценози даної групи є кліматогенними. Вони поширені на контакті з буковими і ялицевими лісостанами. Характерною ознакою угруповань є кількісна перевага бука, представленого різними поколіннями, і лише за запасом деревини смерека займає перше місце.

Асоціація Abieto-Fageto-Piceetum oxalidosum. Природні фітоциди цієї асоціації збереглись на незначній площі. Вони займають плоскі та опуклі транзитні частини схилів різної експозиції. Проекційне покриття трав’яного ярусу становить 40-50%.

Асоціація Fageto-Abieto-Piceetum об’єднує угруповання, що займають проміжне екологічне положення між вологими і сирими раменями. Ценози цього типу в основному поширені в місцях, де напрямок схилів збігається з напрямком падіння геологічних нашарувань, а також у смугах походження аргілітових відкладів.

Сірі ялицево-букові рамені також належать до едафічно зумовлених угруповань, які фрагментарно зустрічаються в зоні ялицевих лісів на ділянках з постійно перезволоженими грунтами вздовж потоків або на схилах ступенях і схилових депресіях.

Асоціяція Abieto-Fageto-Piceetum petaitosum об’єднує ценози з пануванням у покриві креянки білої. Вони характеризуються недовговічністю і вітроповальністю смереки, практичною відсутністю чагарників і переважанням у складі константної еколого-ценотичної групи гідромезофітів. Природнє відновлення деревостану відбувається у складі, який є аналогічним складу материнського ярусу, але кількість підросту незначна – до 5 тис. шт. на 1 га. Смеречина на таких ділянках вітровальна, внаслідок чпго ліси захаращені, а світлова повнота деревного ярусу рідко перевищує 0,6.

Вологі буково-ялицеві та ялицево-букові сурамені (мезотрофні буково-ялицеві та ялицево-букові смеречини).

Фітоценози цієї групи характеризуються зниженням бонітету і зменшенням участі бука і ялиці в складі деревостану. Мішані сурамені зустрічаються і як літогенний варіант серед букових і ялинових лісів, де вони приурочені до найменш родючих торф’янисто-гірсько-підзолистих грунтів і середньопотужних і середньоскелетних буроземів полегшеного механічного складу на геологічних субстратах з преважанням пісковиків. Панування смереки, яка менш вибаглива до торф’яності грунтів зумовлюється в останньому випадку бідністю грунтотвірних порід. Тому смерека росте в умовах, близьких до оптимальних. Вона має добре розвинену крону, інтенсивно очищається від мертвих гілок, але стовбури її помітно збіжисті.

Асоціації Abieto-Fageto-Piceetum et Fegeto-Abieto-Piceetum oxalidosum. Ценози цих асоціацій панують до висоти 1100м і займають транзитні частини схилу різної крутизни, де поширені середньоглибокі, суглинисті буроземи. Згадані вище види типові для вологих буково-ялицевих сураменей, характерні передусім для угруповань квасеницевої серії асіціацій.

Асоціації Abieto-Fageto-Piceetum et Fageto-Abieto-Piceetum galeobeldosum. Угруповання цих асоціацій займають дещо менші площі. Вони зустрічаються в комплексі з мішаними квасеницевими сураменями і подібні до них особливостями розміщення , структурними та флористичними ознаками, але приурочені до більш скелетних грунтів, у зв’язку з чим частіше поширені у смугах верхньошипотських відкладів.

Асоціація Abieto-Fageto-Piceetum luzulosum sylvatici. Ценози цього типу зустрічаються на м’яких нижньошипотських верствах з темно-бурими грунтами. За флористичним складом подібні до ялицево-букових і буково-ялицевих смеречин квасенцнвих, але у загальномупокритті 40-50% створює ожина лісова. Сумарна участь бука і ялиці становить 10%

Асоціація Abieto-Fageto-Piceetum athyriosum об’єднує рослинні угруповання, які за екологічним і флористичним складом і за особливостями розміщення до буково-смереково-ялицевих безщитникових лісів, по відношенню до яких вони є висотнозаміщуючими.

Сірі буково-ялицеві сумарені зустрічаються фрагментарно серед