Експериментальні і клінічні дослідження показали що, чим молодший організм, тим більше він чутливий до викриття.

Дуже високою радіочутливістю володіє ембріон, особливо в період, передуючий імплантації, і під час імплантації. Навіть невеликі дози радіації викликають внутріутробну загибель плоду і його викидня. В період органогенеза підвищується резістент-ность ембріона до радіації і внутрішньоматкова виживає. У плодовому періоді спостерігається найбільша радіорезистентність зародка. Але опромінювання і в цьому періоді приводить до ускладнень ео Еремя пологів і появи мертвонароджених. Слідством поразки ембріона в період органогенеза може бути різна потворність: дефекти мозку, кісток черепа, кистей, ребер, потворність очей і ін. Вони з'являються в тих органах, закладка яких відбувалася її час опромінювання. Новонароджені особини в значній частині розумово і фізично недорозвинені, тривалість життя їх нижча середньою, пристосовність до умов зовнішнього середовища знижена. Неповноцінні особини або залишаються стерильними, або дають високий відсоток мертвонароджених або нащадків з різною потворністю еазвітія.

Одним з найважливіших чинників, що впливають на біологічний Г, -являєтся доза опромінювання. З наростанням її, як правило, наростає ступінь вираженості променевого пошкодження.

Цікавою представляється невідповідність між незначною кількістю поглиненої тканямДлучевой енергії і результатом її дії на організм. Фізики підрахували, що опромінювання людини дозою 144 мКл/кг (500 Р) приводить до поглинання організмом енергії в кількості 70—75 кал. Спостерігається колосальна невідповідність: доза в 144 мКл/кг (500 Р), яка може викликати загибель організму, повідомляє тканинам нікчемну кількість енергії, укладене в одній чайній ложці гарячого чаю. Іонізація і збудження спостерігаються в нікчемно малому числі молекул в організмі і цей чинник навряд може пояснити велику вираженість біологічного ефекту опромінювання. Тут вступають в дію інші механізми, що підсилюють вражаючу дію іонізуючої радіації (Н. Н. Куршаков і соавт., 1975).

При одному і тому ж джерелі іонізуючої радіації місцеве опромінювання протікає легше, ніж загальне. Ушкоджувальна дія іонізуючого випромінювання залежить від площі опромінювання, із збільшенням якої зростає поглинена доза радіації. Ступінь ушкоджувальної дії іонізуючої радіації пов'язаний також з локалізацією променевої дії. Найбільш виражене воно при дії променевої енергії на ділянку живота, потім грудей і голови, менше всього — при опромінюванні кінцівок. Іонізуюча радіація порядка 150 мКл/кг при дії на все тіло викликає яскраво виражений променевий синдром, нерідко із смертельним результатом. Аналогічна доза при місцевій дії для організму майже нешкідлива або з'являється місцева реакція у вигляді променевого дерматиту.

Біологічна дія променевої енергії обумовлена і видом іонізуючого випромінювання. Різні частинки і кванти викликають неоднаковий розподіл іонів, а також органічних і водних радикалів в організмі. Чим легше за частинку і ніж більшою енергією вони володіють, тим менше лінійна втрата енергії і тим глибше вони проникають в тканині. Прийнято вважати біологічну ефективність у-лучей рівною 1. Інші види випромінювання, що мають велику густину іонізації, оцінюються по коефіцієнту відносної біологічної ефективності (ОБЕ), який у а-частіц, протонів, швидких нейтронів і важких ядер може коливатися в межах 3—20, у р*-частиц — від 1,3 до 1,7.

Потік уквантов1 протонів і нейтронів проходить крізь всю товщу біологічного об'єкту; сс-частинки частково поглинаються епідермісом і не проникають глибше за шкіру; fj-частинки з максимальною енергією проникають на глибину до 1 см.

Біологічна дія іонізуючої радіації залежить і від потужності дози випромінювання. З її збільшенням швидко росте кількість енергії, поглиненої тканинами, отже, швидше виявляється ушкоджувальна дія радіації. При низькій потужності дози щоденне опромінювання тварини або людини протягом довгого часу значних променевих пошкоджень не викликає. При дробовому опромінюванні радіопоражаємость біологічного об'єкту знижується. Наприклад, опромінювання свині щоденною дозою 15мКл/кг (50Р) викликає загибель тварини досягши сумарної дози 2500 Кл/кг (8500 Р). При одномоментному опромінюванні свині смертельна доза рівна 173 мКл/кг (600 Р).

Для оцінки радіопоражаємості прийняті наступні показники: среднесмертельная доза (СД50) — такоє кількість іонізуючої радіації, яка, будучи розподілено по всьому тілу біологічного об'єкту, приводить до загибелі 50% тварин протягом 30 днів після опромінювання; мінімальна абсолютно смертельна доза (СД100 або СД100/30) — колічество радіації, що приводить до смерті 100% опромінених особин.

Променеве ураження залежить від індивідуальної чутливості, резистентності до іонізуючого випромінювання і загальної реактивності під час опромінювання. Є видові відмінності чутливості у ссавців. Наприклад, одні собаки гинуть при дії дози 79 мКл/кг (275 Р), інші—115 мКл/кг (400 Р), а деякі виживають при опромінюванні дозою 173 мКл/кг (600 Р). Вираженість біологічної дії іонізуючої радіації залежить від різних фізичних (вигляд, доза, потужність дози випромінювання, локалізація і розміри ділянки опромінювання) і біологічних (початковий стан організму, його захисні сили) причин. Чутливість організмів до іонізуючих випромінювань варіює у великих межах, причому причина такої варіабельності повністю не встановлена.

Оскільки при дії променистої енергії в біологічному об'єкті спостерігаються фізіологічні реакції, реакції пошкодження, а також компенсаторні, то разом з поняттям чутливості до іонізуючого випромінювання введене поняття радіопоражає-мості. Реакції пошкодження (радіопоражаємость) сітківки ока

Диференціація радіочутливості різних видів кліток і тканин організму представлена в табл. 5.

Оскільки ця таблиця заснована на порівняно грубих морфологічних проявах променевих пошкоджень, що містяться в ній дані щодо нервової системи декілька однозначні. В даний час дослідження, проведені за допомогою сучасних фізіологічних і електрофізіологічних методів, виявили високу чутливість нервової тканини до променевої енергії.

Молоді клітки, що ростуть і малодиференційовані, менш резистентні до іонізуючого випромінювання. З урахуванням відмінностей в радіочутливості різних кліток залежно від ступеня їх