Народногосподарське значення культури

Україна входить до числа найбільших світових виробників бурякового цукру і за сприятливих умов може виробляти його понад 5 млн.т, з яких 3 млн.т -експортувати за кордон. Однак, за останні 15 років посівні площі під цукровими буряками скоротились з 1,6 млн. га до 0,7 млн. га, урожайність - з 280 н/га до 230 ц/га. Обсяги заготівлі цукросировини з 50 млн. т до 16, або більш ніж у три рази.

В аналогічному стані знаходиться бурякоцукрове виробництво в Івано-Франківській області. За цей же період площі під цукровими буряками скоротились з 20 тис. га до 8 тис.га, урожайність - з 329 ц/га до 225 ц/га, валовий збір коренеплодів зменшився у 3,5 рази - з 665 тис.т до 190 тис.т. Більше 60 відсотків зданої сировини надходить з приватного сектору.

Для подолання кризи, яка все ще гнітить сільське господарство України, галузь буряківництва вимагає суттєвої державної підтримки, перш за все в справі структурної перебудови і технічного переозброєння, удосконалення ринкових відносин, а головне, переведення галузі з екстенсивного шляху розвитку на інтенсивний. Це означає значне збільшення кількості внесених мінеральних добрив, заміни застарілої техніки, впровадження у виробництво прогресивних наукоємних і ефективних технологій вирощування, збирання і переробки цукрових буряків, а отже і збільшення рівня витрат та підвищення урожайності цукрових буряків до 35-40 т/га при здешевленні 1 т продукції. .

Цукровий буряк належить до основних цукровмісних рослин, а також має високу кормову цінність - у 100 кг. коренеплодів міститься 26 к.о. Він має також велике агротехнічне значення. Відходи цукровиробництва дефекати використовують для зниження кислотності грунтів.

2. Походження і поширення

Всі відомі види буряка належать до роду Вeta L.
Цукровий буряк входить в самостійний вид.

В процесі еволюції утворилися три природніх групи видів - секції. Самі давні, виникли в результаті природнього відбору флори Південної півкулі і

південне африканських берегів давнього Середземномор'я. Всі сучасні культурні види буряків, які вирощує людина, походять від диких видів. Деякі види буряків в даний час зустрічаються в Середземномор'я, на африканському і європейському побережжях Атлантичного океану, Канарських островах, в Каліфорнії, на берегах Чорного та Каспійського морів, в районах Закавказзя, Середньої Азії.

В країнах Західної Європи вирощувати коренеплідний буряк почали в Північній Італії, а також в прирейнських областях Німеччини і Швейцарії в ХШ-ХІУ ст., тобто значно пізніше, ніж в Київській Русі, де почали його вирощувати в Х-ХЇ ст. З Київської Русі буряк поширився в Великий Новгород, Московську Русь, Польщу, Литву.

Спочатку були виведені столові коренеплідні види буряка, а потім кормові. Чітка диференціація коренеплідного буряка на столовий і кормовий відбулася у XVIII ст. Цукровий буряк з'явився значно пізніше інших форм виду. Він був отриманий врезультаті тривалого відбору із гібридів, які виниклії шляхом природнього схрещення буряка листового з коренеплідним. Отримані гібриди від схрещування буряка кормового, столового і напівцукрового з листовим, мали в першому і другому поколінні більш високу середню цукристість, ніж батьківські форми, а значна кількість гібридних рослин, особливо другого покоління, по цукристості відносяться до типу цукрового буряка.

3. Ботанічна характеристика.

За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, одно-, дво- і багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід — буряки Вeta L, який належить до родини лободових.

З 15 видів буряків найважливішими є буряки звичайні. Цей вид має
культурні та дикі (одно-і багаторічні) форми.

Коренева система буряків стрижнева, проникає в грунт на глибину 1,5— 2,5 м. Вона складається з потовщеного головного кореня — коренеплоду, де відкладаються запасні поживні речовини, і великої кількості бічних корінців, які виходять із двох протилежних боків головного кореня.

Коренеплід буряків умовно поділяють па три частини: головку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло. Ці частини мають неоднакове походження і господарську цінність.

Головка, або верхня частина головного кореня є укороченим стеблом і утворюється з надсім'ядольного коліна або епікотиля зародка. На ній розмішу-ються бруньки й листки. Бічні корінці на верхній частині кореня не утворюються, вона розміщується над поверхнею ґрунту. Головка становить 10— 15 % довжини кореня. Це більш дерев'яниста частина кореня, в якій цукру менше, ніж у інших його частинах. У центрі головки міститься конус наростання, де утворюються нові молоді листки.

Шийка коренеплоду розміщена між головкою і власне коренем. На ній не ростуть ні листки, ні бічні корінці. У цукрових буряків ця частина кореня коротка (1— 3 см), у кормових вона досягає 5—10 см.

Шийка утворюється внаслідок розростання підсім'ядольного коліна або гіпокотиля зародка. При глибокому загортанні насіння підсім'ядольне коліно утворюється довше, а на нижній його частині виростають бічні корінці, наявність яких характерна для власне кореня. При цьому нижня частина підсім'ядольного коліна перетворюється в тіло кореня.

Більша частина шийки розмішена над поверхнею ґрунту. За вмістом поживних речовин шийка — повноцінна частина кореня буряків при вирощуванні їх, як для технічних, так і кормових цілей.

Власне корінь (кореневе тіло) є частиною коренеплоду й утворюється внаслідок розростання зародкового корінця. Це нижня, більш вузька частина кореня, майже конічної форми, довжина її становить близько 65—70 % довжини коренеплоду. Для власне кореня, який повністю розвивається в ґрунті, характерна наявність бічних корінців. Внизу кореневе тіло поступово звужується, утворюючи тоненький кінчик. Власне корінь — повноцінна частина кореня. Розгалужене кореневе тіло, що спостерігається за несприятливих умов росту, негативно впливає на якість сировини.

Форма кореня. Коренеплід буряків відзначається великою різноманітністю форм, які