Суміш листків підбілу звичайного з листками, коренем і стеблами кропиви дводомної та коренем лопуха великого - досить популярні у народі як лікувальний засіб для зміцнення волосся, видалення лупи та запобігання її утворенню.

При запаленні легенів, тривалому кашлі, бронхітах, хрипоті та інших захворюваннях дихальних шляхів п'ють напар з суміші таких лікарських рослин, взятих у рівних за об'ємом частинок: листків і квіток підбілу, подрібнених сухих коренів живокосту, липового цвіту, квіток бузини чорної, кореневищ пирію, квіток коров'яку - 1 столова ложка з верхом на 1 склянку окропу. П'ють до півтори склянки на день, краще невеличкими частками - ковтками, теплим. Або ж по півсклянки тричі на день після їжі.

Суниця лісова (Fragaria vaesca L.)

Харчова, вітамінозна, лікарська, косметична рослина. Збирають цілу рослину під час цвітіння, разом з кореневищем, відчищають від старого листя, торішніх відмерлих залишків, а плоди - коли достигають. У науковій медицині застосовують плоди і листки суниці - як слабкий сечогінний засіб, пори подагрі, ниркових каменях, жовчнокам’яній хворобі, при маткових кровотечах, недокрів'ї.

У науковій медицині лікування суницею дуже популярне. їх використовують як потогінний і сечогінний засіб, при хворобах печінки, нирок, недокрів’ї та білокрів’ї, туберкульозі легень, безсонні; листки також використовують при гіпертонії, для поліпшення роботи серця і обміну речовин. Корені суниці застосовують від ревматизму і як слабкий сечогінний засіб. Свіжі плоди прикладають до місць, уражених екземою. У гомеопатії застосовують плоди суниць. Соком ягід натирають вулики, щоб запобігти захворюванню бджіл.

У косметичній практиці застосовують живильні маски з ягід суниці, сік - для виведення ластовиння і лишаїв.

Напар листків суниці — 50,0г на 1 л води - в народі вживають для очищення крові, при висипах, прищах, лишаях, при рахітах, золотусі, при подагрі, гастритах, катарі товстих кишок, Гомером жовтяниці. Крім того, при жовчнокам'яній і нирковокам’яній хворобах, підвищеному тискові крові, при гастритах, колітах. Напар цей приводить організм у норму як при запорах, так і поносах, дає позитивний лікувальний ефект при певних захворюваннях серця і при неврозах.

Конюшина лучна (Trifolium pratenze L.)

Для виготовлення ліків використовують головки - суцвіття. Збирають їх разом з верхівковими листочками під час повного цвітіння рослини.

Конюшина лучна має відхаркувальну, сечогінну, потогінну, протизапальну та бактерицидну властивості. Найчастіше її застосовують як відхаркувальний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Використовують рослину при бронхіальній астмі, анемії, циститі, дисменореї та хронічному ревматизмі. Настойку суцвіть вживають при атеросклерозі, який супроводиться головними болями і шумом у вухах, але з нормальним артеріальним тиском. Як сечогінний засіб рослину використовують при набряках серцевого і ниркового походження. Місцево, у вигляді прикладок, настій або відвар суцвіть конюшини використовують при абсцесах, опіках і болях у суглобах. Свіже подрібнене листя прикладають до гнійних ран і виразок, а свіжим соком рослини лікують алергічні ураження очей.

Внутрішньо застосовують настій суцвіть. Беруть 3 чайні ложки сировини на 1 склянку окропу. П'ють по чверті склянки 4 рази на день за 20 хвилин до їди. Курс лікування - 3 місяці з перервою на 10 днів, при необхідності курс лікування повторюють через 6 місяців.

Зовнішньо використовують відвар суцвіть. Беруть 20 г сировини на 200 мл окропу. Використовують для примочок і припарок.

Льонок звичайний (Lunaria vulgaris Mill.)

Для виготовлення ліків використовують траву льонку, яку збирають в період цвітіння рослини.

Комплекс хімічних речовин, що містяться в льонку звичайному, забезпечує йому багатобічні терапевтичні властивості. Експериментальними спостереженнями встановлено, що алкалоїд пеганін знижує артеріальний тиск, збільшує наповнення пульсу, уповільнює серцеві скорочення, підвищує тонус і збільшує амплітуду скорочень гладеньких м'язів кишечника і матки та виявляє жовчогінну й послаблюючу дію. Застосування пеганіну в клінічних в клінічних умовах дає позитивні наслідки при лікуванні хворих з атонією паралічною кишковою непрохідністю, розвиненою внаслідок тяжких оперативних втручань, та хворих на прогресуючу м'язову дистрофію й міопатію. Рідкий спиртовий екстракт льонку має проносні властивості й дає добрий терапевтичний ефект при атонії кишок, метеоризмі й тривалих запорах. Спиртовий екстракт виявляє й сечогінні властивості. У побуті льонок звичайний приймають усередину у вигляді настою при задишці, головному з блюванням, при жовтяниці різного походження різного походження, запаленні жовчних шляхів, метеоризмі, запорах, хронічному коліті й геморої, від глистів, для лікування енурезу й запалень сечового міхура, у разі запалення й гіпертрофії простати, при затримці менструації та при хронічних шкірних хворобах. Місцево відвар льонку звичайного застосовують при геморої, фурункульозі, виразках, вуграх, гноячках і висипах. Виготовлену з трави мазь використовують для лікування геморою, екземи та лишаїв. У гомеопатії льонок звичайний застосовують у вигляді есенції при діареї та енурезі.

Внутрішньо використовують настій трави, беруть 1 столову ложку сировини і настоюють 2 години на двох склянках окропу. Вживають по півсклянки 3 рази на день до їди.

Зовнішньо використовують відвар трави , беруть 20 г сировини на 500 мл води або молока, кип'ятять 20 - 25 хв для обмивань і компресів; мазі для лікування геморою та шкірних хвороб, беруть 2 частини сухої трави льонку