Гостра переміжна (інтермітуюча) порфірія, при якій не спостерігається ураження шкіри, є найбільш частим видом порфірій в більшості популяцій. Вважається, що частота захворювання у носіїв (гетерозигот) звичайно становить від 5:10 000 до 10:10 000, але в деяких регіонах (північна Швеція) вона становить аж до 1:1000 («шведська» порфірія). Найчастіше хвороба розвивається у дівчат і молодих жінок. Вона викликається недостатньою активністю порфобіліногендеамінази (гідроксиметил-білансинтази), раніше відомої як уропорфіриногенсинтаза, внаслідок мутації гену, розташованого на 11 хромосомі (1 lq24). Виявлено близько 114 різних мутацій, що призводять до зниження активності порфобіліногендеамінази у пацієнтів-гетерозигот до 50 %, а у пацієнтів-гомозигот до 1-17 %, порівняно з нормою. Активність ферменту знижена у всіх тканинах і еритроцитах. Внаслідок цього порушується синтез гему й накопичуються його попередники — порфобіліноген і 8-амінолевуленова кислота. Остання накопичується у великій кількості в нервовій системі і призводить до розвитку демієлінізації нервів і аксональної нейропатії. Основні симптоми гострої переміжної порфірії представлені в таблиці 13. Захворювання проявляється нейровегетативно-вісцеральними кризами, які, як правило, починаються з абдомінальної симптоматики, обу-мовленої ураженням вегетативної нервової системи. Найбільш характерною ознакою є інтенсивний біль в животі, що має колікоподібний характер. Він може локалізуватися в епігастрії й нагадувати картину проривної виразки шлунка й дванадцятипалої кишки, у правій клубовій ділянці та симулювати гострий апендицит, у правому підребер'ї й імітувати жовчнокам'яну хворобу. У деяких хворих з'являється різко виражений біль в поперековій ділянці, що потребує диференційної діагностики із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів.

Поява болю у нижніх відділах живота у жінок може призвести до по-милкової діагностики позаматкової вагітності, тим більше, що нерідко появі болю передує затримка менструацій. Крім інтенсивних болів у животі хво-рих турбують блювання, нудота, виражений метеоризм, запори, нерідко з'являються проноси. Може з'явитися симптоматика паралітичної кишкової непрохідності. При огляді хворого було звернено увагу на пітливість, занепокоєння, тремор, сухість язика, губ, здуття живота, ослаблення перистальтичних шумів, резистентність, нерідко — напруження передньої черевної стінки.

Захворювання має рецидивуючий характер. Пацієнти-гетерозиготи звичайно мають прихований дефіцит порфобіліногендеамінази та почувають себе задовільно. Загостренню захворювання та частим рецидивам з епізодами психічної депресії, болями в животі та периферичної невропатії, сприяє ряд факторів, що провокують хворобу: вагітність і пологи, стресові ситуації, прийом медикаментів (у першу чергу прийом барбітуратів, сульфаніламідів), алкоголю, інтеркурентні інфекції, голодування.

Змішана порфірія є результатом недостатності протопорфіриноген-оксидази, накопичення протопорфірину, фотосенсибілізації та ураження нервової системи. Частота цього захворювання серед гетерозигот в уро-дженців Південної Африки європейського походження становить 3:1000. Причиною захворювання є мутації гену протопорфіриногеноксидази, що локалізується на хромосомі 1 (lq23)

Найбільш часто мутації представлені заміною амінокислот у різних екзонах гену, внаслідок чого знижується активність ферменту. Вона стано-вить близько 50 %, порівняно з нормою у гетерозиготних пацієнтів і близько 0~20 % у гомозиготних пацієнтів. Фотосенсибілізація та ураження шкіри обумовлені накопиченням протопорфірину й копропорфірину; ураження нервової системи обумовлено підвищеним накопиченням порфобіліногену й 5-амінолевулінової кислоти. Клінічні прояви з'являються у віці 20-30 років і включають ураження шкіри та нервової системи, тобто симптоми, ідентичні гострій переміжній та пізній шкірній порфірії. Ураження шкіри з'являються звичайно за 3~4 роки до перших гострих симптомів варієгатної порфірії, що виникають внаслідок ураження нервової системи. Гострий абдомінальний синдром (біль у животі, блювання, запор) розвивається у зв'язку з гастро-інтестинальною автономною нейропатією, звичайно під впливом провокуючих факторів і в поєднанні з м'язовою слабкістю, поліневритами.

Природжена (спадкова) копропорфірія розвивається внаслідок мутацій гену, розташованого на хромосомі 3 (3ql2), що приводить до зниження активності ферменту копропорфіриногеноксидази. У гетерозиготних пацієнтів вона становить 50 %, а у гомозиготних пацієнтів 2—10%, порівняно з нормою. Це найрідкісніша форма печінкових порфірій, що характеризу-ється підвищеним виділенням копропорфірину III з калом і, в меншій кіль-кості, із сечею. Клінічна симптоматика проявляється тільки під час кризів. У гострій фазі спостерігаються абдомінальні болі, запори, блювання. Пору-шення порфіринового обміну у хворих з цією формою порфірії спостері-гається тільки в печінці.

Встановлення діагнозу кожної з порфірій може викликати утруднення. Іноді виявляють позитивний сімейний анамнез або ознаки, що вказують на наявність порфірії (наприклад депресія, рецидивуючий біль у животі).

Основним критерієм встановлення діагнозу може служити наявність сечі темного або червоного кольору. Результат скринінг-тесту сечі, наприклад, реакція Уотсона-Шварца, може бути позитивною лише при гострій формі захворювання. Найбільш достовірним діагностичним критерієм є всебічний аналіз крові, сечі та калу на предмет виявлення порфіринів (Таблиця 3.5). При печінкових порфіріях, що характеризуються болем у животі, рівень порфіринів в еритроцитах є нормальним. Визначення ферментативної активності або проведення молекулярних аналізів у жодному разі не повинні бути першочерговими діагностичними заходами.

Використання інфузий гематину може бути ефективним, оскільки викликає зменшення вироблення порфірину. Холестирамін підвищує екскрецію протопорфірину й може зменшувати його гепатотоксич-ність. Терапія залізом знижує рівень протопорфірину в еритроцитах і у калі та поліпшує функцію печінки.

Кріопіринопатії — 3 різні клінічні захворювання, обумовлені мутацією в екзоні CIAS1, що кодує протеїн, названий кріопірином (NALP3).

Остання група захворювань містить у собі синдром Макла-Велса (МВС), сімейну холодову кропивницю (СХК) і хронічний інфантильний нервово-шкірно-суглобовий синдром (ХІНШС).

СПЛ — рідкі захворювання і їх можна розпізнати тільки при поєднанні характерних для кожного виду ознак. Загальними проявами всіх синдромів є приступи лихоманки, що супроводжуються найбільш часто абдомінальним болем, висипом та патологією кістково-м'язової системи. Запальні атаки виникають періодично з різною частотою: від однієї атаки на рік, до однієї на тиждень.

ФРАЛС-синдром є домінантно успадковуваним захворюванням, обумовленим мутацією в 55 kDa TNF-рецепторі (TNFRSF1A), що локалізується