У більшості випадків хвороба Гіршпрунга зустрічається спорадично. Тільки в 4 % випадків вона буває сімейним захворюванням з багатофакторним, модифікованим за статтю типом успадкування з низьким порогом для осіб чоловічої статі. Якщо в родині виявлений хворий з коротким сегментом кишечника (ректосигмоїдний відділ або тільки пряма кишка), то має місце особливо високий ризик захворювання для осіб чоловічої статі, тоді як у родинах, члени яких страждають агангліозом на довгому відрізку кишки, це розходження зникає. Ризик повторюваності захворювання для близьких родичів пробанда становить 10 % при варіанті довгого сегмента. У деяких випадках можливий розвиток аутосомно-домінантного типу з варіабельною пенетрантністю.

Клінічна картина характеризується стійкими запорами (100 % випадків) і динамічною кишковою непрохідністю. В 45 % випадків відзначається блювання, у 85 % випадків — здуття живота. Відділ кишечника вище агангліозної ділянки розширюється, стінки гіпертрофуються, розвивається мегаколон, що може ускладнится ентероколітом і перфорацією кишки. Калова інтоксикація може викликати жирову дистрофію печінки.

До патогномонічних ознак захворювання належить відсутність ган-гліонарних клітин у міжм'язовому сплетенні кишечника. Зона ураження звичайно обмежується ділянкою сигмоподібної або прямої кишки. При залученні в патологічний процес сліпої кишки використовується термін «варіант ураження довгого сегмента кишечника»; цей стан зустрічається рідко (усього 6-21 % всіх випадків). Ще більш рідко реєструється множинне сегментарне ураження всієї товстої та частково прямої кишки (так званий стрибкоподібний агангліоз). Термін «тотальний агангліоз товстої кишки» використовується при залученні в патологічний процес всієї товстої та різних відділів тонкої кишки. Цей стан зустрічається в 8 % хворих .

Труднощі пренатальної діагностики за допомогою ферментного аналізу можуть бути пов'язані з недостатньою виразністю захворювання в II триместрі вагітності. В 70-80 % випадків хвороба діагностується тільки в неонатальному періоді. Внутрішньоутробна ідентифікація кишкової непрохідності, пов'язаної із хворобою Гіршпрунга, повинна виключати розвиток ускладнень внаслідок пізнього встановлення діагнозу. До таких ускладнень відносяться ентероколіт, перфорація сліпої кишки, обструк-тивна уропатія, дефіцит поживних речовин в організмі й заворот кишок. За даними літератури, вмирають приблизно 20 % немовлят, хоча ця цифра, імовірно, не відображає числа випадків діагностики захворювання в неонатальному періоді.

Лікування полягає в заміщенні агангліонарного сегмента кишечника. Спочатку може знадобитися виконання колостоми з наступним остаточним відновленням цілісності кишкового тракту.

Клінічний випадок 4. Батьки 9-літньої дитини С звернулися в ХСМГЦ зі скаргами на затримку фізичного й розумового розвитку (погана успішність у школі з полегшеною програмою), зниження апетиту, схильність до запорів. Дитина погано переносить спеку, відзначається сухість у роті, нудота при поїздках в транспорті, подразнення в ділянці промежини.

Мати вважає дитину хворою з 3-х років, коли з'явилася емоційна лабільність, плаксивість, затримка психофізичного розвитку, ранкова слабкість. В 2-3 місяці мати відзначала неприємний запах від тіла дитини. В 4,5 року дівчинка перенесла стафілококову інфекцію.

Дитина від першої вагітності, що перебігала нормально, пологів у строк 37 тижнів, вага при народженні—2600 г.

Родовід обтяжений мультифакторіальною патологією. У сибса—spina bifida.

Особливості фенотипу: недостатня вага й довжина тіла, телеангіектазії на шкірі, тонка шкіра, нестача підшкірної клітковини, доліхоцефалія, довге вузьке обличчя, дисморфічні вушні раковини, блакитні склери, вузька грудна клітка, сколіоз, гіпермобільність суглобів.

У неврологічному статусі — прояви лікворно-гіпертензійного синдрому, астено-невротичного і церебрастенічного синдромів.

Додаткові методи обстеження:

- Каріотип: 46, XX, G фарбування, 2 % хромосомної нестабільності.

- Біохімія крові: незначне підвищення ACT—до 48 Од/л (норма до 47 Од/л).

- Хроматографічний профіль амінокислот крові:Т пролін.

- Скриніг-тест сечі: позитивна проба на пролін.

- Абдомінальна ехографія: дифузні зміни в печінці, ознаки панкреатопатії, розширення чашково-мискового комплексу з поодинокими ехогенними включеннями.

- Електроміографія: нерізко виражена активність корінців попереково-крижового відділу спинного мозку (переважно S1) на тлі пірамідної недостатності.

При обстеженні батьків дитини (мати — 39 років, батько—38 років) виявлені аналогічні біохімічні зміни й підвищений вміст проліну в крові та сечі.

На підставі скарг, даних анамнезу, проведеного клініко-генеалогічного аналізу, особливостей фенотипу та даних додаткових методів обстеження встановлений діагноз: пролінемія, сполучнотканинна дисплазія, вторинна тубулопатія, вторинна мітохондріопатія. Призначені рекомендації з дієтотерапії, на тлі яких у дитини покращився апетит та нормалізувалися випорожнення.

Генералізоване порушення травлення при спадкових захворюваннях є, головним чином, результатом проблем, пов'язаних з підшлунковою залозою (наприклад, кістозний фіброз) або захворюваннями печінки, а також патологією м'язового апарату кишечника. Такі стани виникають при деяких мітохондріальних хворобах (мітохондріопатіях) — гетерогенній групі захворювань, обумовлених генетичними, структурними, біо-хімічними дефектами мітохондрій і порушенням тканинного дихання. Патологія в системі мітохондрій призводить до органопатій тих органів, де вони максимально зосереджені. Генетичні дефекти дихального ланцюга і недостатність АТФ, яка виникає внаслідок цього, порушують численні функції клітин, що особливо проявляється у високоенергетич-них органах (мозок, сітківка, серце, нирки), а також у порушенні функції м'язів через недостатнє постачання АТФ і креатинфосфату. Хоча найбільшу потребу в мітохондріальній енергії мають нейрони головного мозку, зорові нерви, скелетна мускулатура, серцевий м'яз, клітини кісткового мозку й ендокринні залози, її хронічна нестача може призвести до патологічних змін практично в будь-якому органі . З боку ІПКТ при дефектах дихального ланцюга найчастіше виявляються наступні клінічні ознаки: рецидивуюче блювання, діарея, атрофія ворсин кишеч-ника, порушення екзокринної функції підшлункової залози .

Мітохондріопатії мають материнський (цитоплазматичний, неменде-левський) тип успадкування, що пов'язано із присутністю мітохондрій у жіночих гаметах і відсутністю їх у сперматозоїдах. Локалізовані мітохон-дріальні мутації в локусах мтДНК, яка повністю секвенована; також встановлені додаткові локуси в ядерній ДНК. Патогенні мутації мтДНК зустрічаються повсюдно. Пенетрантність і експресивність таких мутацій варіюють у широких межах від родини до родини та між