О. К. Багрій і співавтори виявили в коренях щавлю кінського 0,12 % фенольного глікозиду і шляхом хімічного аналізу встановили його структуру. З’ясувалось, що його агліконом являється 1,8-дигідрокси-2-ацетил-3-метилнафталін – неподин. Неподин вперше був одержаний в 1896 р. O. Hesse з щавлю непальського Rumex nepalensis, а пізніше M. Takao з ревеня японського Rumex japonicus Houttuyn. Аналогічна сполука відома під назвою музицин і діанелідин. Припускають, що оксипохідні нафталіну, зокрема неподин, можуть бути генетичними попередниками антрахінонів. Виділений з коренів щавлю кінського глікозид був ідентифікований як 1-в-D-глюкопіранозид неподину і названий неподозидом.

Основними класами флавоноїдів, що містяться у коренях та надземній частині щавлю кінського є флавоноли та лейкоантоціанідини. Серед них ідентифікований кверцетин і його глікозиди – гіперозид, рутин. Згодом з сировини виділили флавоноїдний біозид, який назвали румарином. На основі хімічного і хроматографічного аналізу продуктів гідролізу румарину встановлено, що він являється біозидом кверцетину.

Лейкоантоціанідини коренів щавлю кінського і подібних йому видів представлені лейкодельфінідином, лейкопеларгонідином. В екстрактах коренів знайдений також глюкозид лейкодельфінідину.

Продемонстровано, що в рослинах щавлю кучерявого Rumex crispus лейкоантоціанідини посилено синтезуються у відповідь на забруднення атмосфери смогом. Таким чином ці природні антиоксиданти забезпечують захист рослинних клітин від вільно – радикального пошкодження під впливом агресивних антропогенних факторів навколишнього середовища [1].

1.4.3. Коротка характеристика та біологічна дія дубильних речовин

До основних біологічно активних речовин коренів щавлю кінського поряд з антраценпохідними відносяться дубильні речовини, які являються полімерами катехінів. Цей клас БАР міститься в різних рослинах і являє собою безазотисті ароматичні сполуки. Дубильні речовини малотоксичні, володіють в’яжучим смаком і Р – вітамінною активністю. До останніх відносять катехіни, що містяться в багатьох ягодах і плодах. Дубильні речовини добре розчинні у воді, зберігаються в сировині при обережному висушуванні. При взаємодії з киснем повітря окиснюються і переходять в темно – буру речовину, нерозчинну у воді [8].

Експериментальні та клінічні дані, зібрані на цей час, свідчать, що реально існують, як мінімум три види біологічної дії рослинних поліфенолів на організм ссавців. По-перше, безпосередня дія на клітинні мембрани, гладком’язові клітини, на ферментні білки та нуклеїнові кислоти. По-друге, дія на обмін БАР. По-третє, вплив на ведучі системи нейрогуморальної і нейроендокринної регуляції.

Препарати, що містять дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як кровоспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах [7].

Вміст даних БАР в коренях щавлю кінського досягає 16,9 %. До 8 – 13 % дубильних речовин містять корені інших видів щавлів. Найбільшу їх кількість накопичує щавель тяньшанський: в осінній період кількість дубильних речовин в коренях становить 18 – 20 % [1].

1.4.4. Кількісний вміст щавлевої кислоти в рослинах роду щавель

Рослини роду щавель володіють здатністю накопичувати у всіх органах щавлеву (оксалатну) кислоту і її солі – в основному щавлево-кислий калій. Вміст щавлевої кислоти і оксалатів в сировині варіює і залежить від ареалу проростання. Загальний вміст щавлевої кислоти і оксалатів в різних видів щавлів найбільший в коренях і кореневищах, а кількість вільної кислоти – в надземній частині, особливо в листках. Найбільшу кількість оксалатної кислоти міститься в підземних органах щавлю кислого (до 19,04 %). Встановлено, що у водні відвари переходить 65 – 76 % вільної оксалатної кислоти і її солей, які містяться у вихідній сировині [1].

Для кількісного визначення щавлевої кислоти в рослинах роду щавель запропонований модифікований об’ємний метод. У результаті проведених досліджень встановлено оптимальні умови визначення вмісту щавлевої кислоти (час екстракції, співвідношення між сировиною і екстрагентом, кратність екстракції, час осадження і співвідношення між об’ємами витяжки та реактиву осадження).

Методика кількісного визначення полягає в наступному. Точну наважку подрібненої сировини (1,0 г) екстрагували водою або 10 % розчином сульфатної кислоти на воданій бані із зворотнім холодильником протягом 90 хв. При кількісному визначенні вільної щавлевої кислоти як екстрагент використовували воду, а її загального вмісту – 10 % розчин сульфатної кислоти. Екстракцію проводили двічі успіввідношенні 1:15 та 1:20 відповідно. Витяжки відфільтровували. Об’єднані екстракти доводили до відповідного об’єму (30,0 або 40,0 мл) і відбирали з них по 2 – 5 мл для осадження щавлевої кислоти. До вибраного об’єму екстракту додавали концентрований розчин гідроксиду амонію (до лужної реакції), 0,2 – 0,5 г борної кислоти і триразову кількість реактиву осадження. Суміш залишали на 18 год. При температурі, яка не перевищувала 7°С. Осад оксалату кальцію відцентрифуговували. Надосадову рідину зливали, осад промивали до негативної реакції на хлориди (проба з 1 % розчином нітрату срібла), розчиняли в 5 мл 10 % розчину сульфатної кислоти, підігрівали на водяній бані і титрували з мікробюретки розчином перманганату калію (0,02 моль/л) до слабкого рожевого забарвлення. Процентний вміст щавлевої кислоти (Х) вираховували за формулою:

Х = (V1 • V2 • 0 / 0045 • 100 • 100) / V3 • m • (100 – W), де

V1 – об’єм розчину