Одним із важливих факторів господарювання в смерічниках є їх природне відновлення. Відомо, що в Карпатах під наметом лісу всіх головних порід цей процес здебільшого протікає успішно. Основним лімітуючим фактором виживання самосіву є світло. З усіх порід смерека найбільш чутливо реагує на його зміну. Відчутно впливає на процеси природного поновлення смерекових деревостанів їх повнота, а відповідно і рівень розвитку лісової підстилки. Як правило у високоповнотних насадженнях вона стає непереборною перепоною для проростання насіння і укорінення сходів.

За дослідженнями А.Я. Сабана [4,5] забезпечення смерекових насаджень самосівом і підростом в основних типах лісу — сусмеречинах і смеречинах, можна рахувати достатнім. Близько 14% площ смерекових насаджень мають до 5 тис. шт. підросту, 28% - до 10 тис, 43% - 20 тис. і 15% - від 20-50 і більше тисяч екземплярів самосіву і підросту. їх розташування під наметом лісу нерівномірне, в основному куртинного або групового характеру і розміщується переважно в місцях зрідженого намету лісу. Найбільш повільно процеси природного поновлення протікають в смерекових суборах, де кількість підросту на 1 га під наметом лісу не перевищує 2-5 тис. штук [6,7].

П.С. Пастернак, A.M. Гаврусевич, З.Ю. Герушинський [8], досліджуючи забезпеченість свіжих зрубів в зоні змішаних буково-ялицево-смерекових лісів природним поновленням, прийшли до невтішного висновку про лише 10%-е його збереження після проведення суцільних рубок. Практично ж тільки 1% смерекових зрубів залишається під поновлення природним шляхом.

Історію штучного способу відновлення смерекових лісів в Карпатах розкрив у своїй монографії М.А. Голубець [9]. За його даними масове садіння смереки в регіоні розпочате в 1868-1885 роках після проходження інтенсивних вітровалів. Вже тоді були вироблені основні принципи штучного її лісовідновлення, що передбачали вирощування садивного матеріалу лише із насіння місцевого походження; розміщення садивних місць на мікропідвищеннях та гнилих пнях, не дуже заглиблюючи саджанці в субстрат; обов'язкову домішку листяних порід і т.п. На жаль на виробництві згадані принципи не знайшли свого втілення, тривалий період часу в регіоні домінуючими були монокультури смереки, що стало чи не основною причиною низької біологічної стійкості і незадовільного санітарного стану сучасних смерекових лісів. Нинішнє завдання лісівників полягає в створенні і вирощуванні на переважній частині лісокультурного фонду смерекової формації змішаних деревоста-нів на типологічній основі з перевагою групових посадок головної породи. Технологічні особливості цього процесу будуть розкриті після аналізу всієї наявної інформації по даному питанню. Тут же зупинимося лише на найбільш складних умовах високогір'я.

Хоч у високогірних смерекових лісах, що розташовані вище 1100 м н.р.м., рубки головного користування не проводяться, все ж тут є певні площі, які потребують штучного залісення, зокрема ділянки суцільних санітарних рубок, вітровалів і буреломів, кам'янисті розсипи, частини малопродуктивних пасовищ та полонин. Суворі кліматичні і несприятливі умови аналізованого району зумовлюють обмеження асортименту деревних порід, придатних для лісовідновлення і лісорозведення. Тут вирощують, головним чином, смереково-кедрові, смерекові за участю явора, берези і горобини, сосново-кедрові насадження. Серйозну увагу при цьому необхідно приділяти підвищенню вітростійкості існуючих і створюваних деревостанів. Згідно Правил відновлення лісів і лісорозведення на вітроударних позиціях вище 1000 м над рівнем моря в складі насаджень повинно бути 40% вітростійких порід, верхня границя введення яких в культури знаходиться в межах: бука, ялиці, клена гостролистого, сосни звичайної - 1150-1200 м; кедрової сосни, явора, берези звислої і пухнастої - 1350-1400 [8,10,11]. Враховуючи обмежений асортимент аборигенних деревних порід, придатних для культивування в екстремальних умовах високогір'я, заслуговують уваги і практичної апробації ряд повідомлень [12-17] щодо ефективності використання для цієї мети окремих інтродуцентів, особливо північноамериканських. З метою недопущення або істотного обмеження суцільних і дрібнокуртинних вітровалів смерічників, культури рекомендується створювати кулісами в 2-3 ряди, кулісно-ланковим способом, малими групами (біля 5x5 м) і переривчастими кулісами [7]. А на ділянках з малокам'янистими і середньощебенястими грунтами на свіжих зрубах, які були під високоповнотними насадженнями, на яких відсутній або слабо розвинений трав'яний покрив, доцільно апробувати створення культур без обробітку грунту [8].

Немало проблем лісокультурного плану існує і в зоні поширення мішаних буково-ялицевих сусмеречин і смеречин. Тут "під впливом зовнішнього середовища і антропогенних факторів має місце природна і штучна зміна порід [18,19]. Вона спрямована на формування чисто смерекових насаджень за рахунок відмирання і пригнічення таких вітростійких порід як бук, ялиця і явір. Біогрупи смереки виходять у верхній ярус вже в 15 років і кожні наступні 5 років переходять у вищий клас бонітету. У зв'язку із цим найбільш інтенсивне відмирання вітростійких порід проходить у 15-20-річному віці.

Тривалими дослідженнями була підтверджена доцільність створення в таких лісах мішаних біогрупових культур на площах діаметром 25-30 м. При цьому біогрупи смереки повинні чергуватися з біогрупами вітростійких порід (бука, ялиці, явора, ясеня, в'яза).

Одним із ефективних способів реконструкції малоцінних насаджень вважається створення піднаметових лісових культур [20,21]. При цьому відзначається перспективність даного напрямку у комплексному підвищенні продуктивності низькоповнотних та інших насаджень, здатність його забезпечити не тільки лісівничо-економічний ефект, але і сприяти